Тема: Відділ Покритонасінні. Загальна характеристика, систематика.

А) Переглянути відеороліки

Б) Ознайомитись з інформацією.

Загальна характеристика рослин відділу Покритонасінні

Покритонасінні, або квіткові (Magnoliophyta) – це вищі насінні рослини, у яких насінні зачатки містяться закрито в зав'язі квітки. Офіційна назва цього таксона – Magnoliophyta, від назви роду Magnolia (Магнолія). Але традиційно вкорінилися такі назви, як Angiospermae і Anthophyta (квіткові рослини). Сьогодні на земній кулі існує щонайменше 250 тисяч видів квіткових рослин, які поділені на два великих класи та близько 540 родин. Покритонасінні – найбільш високоорганізовані з усіх рослин, їхнє тіло складається з багатьох розвинених тканин, але особливо досконалими є провідні – ксилема та флоема.

Ксилема вже побудована із судин і трахеїд, а флоема – із ситоподібних трубок та клітин-супутниць. Вегетативні органи квіткових рослин також досягають найбільшої досконалості та різноманітності своєї будови. Крім виконання основних функцій, вони виконують і додаткові, що обумовлює появу їх різноманітних видозмін. Найбільша складність і різноманітність будови серед усіх вегетативних органів виявляється у листка. Проте найхарактернішим органом квіткових є квітка як найдосконаліший орган розмноження. Вона пристосована для запилення та подвійного запліднення, у результаті якого утворюється насінина та плід. У квіткових рослин, на відміну від голонасінних, насінні зачатки розвиваються не відкрито на насінних лусках, а заховані у зав'язь і захищені від висихання її стінками. Саме через це квіткові рослини називаються ще покритонасінними. Із насінного зачатка формується насінина, а зі стінок зав'язі – оплодень. Насінина разом з оплоднем утворюють плід, який є тільки у квіткових.

Отже, ознаками вдосконалення покритонасінних, порівняно з голонасінними, є:

1) ускладнення провідних тканин, які поліпшують транспортування речовин по рослині;
2) ускладнення вегетативних органів, що вдосконалює виконання життєвих функцій;
3) поява квітки, яка є органом статевого розмноження;
4) захищеність насінних зачатків стінками зав'язі квітки від несприятливих умов;
5) поява плоду, в якому насінина вкривається і захищається оплоднем;
6) подвійне запліднення, яке забезпечує утворення зародка і запасу поживних речовин та ін.

Відмінності життєвого циклу покритонасінних від голонасінних

У життєвому циклі покритонасінних спорофіт переважає над гаметофітом. Це покоління ще більш розвинуте, а гаметофіт, навпаки, простіший, ніж у голонасінних. Спорофіти квіткових рослин представлені усіма можливими життєвими формами – деревами, кущами, травами. У квіткових, як і в голонасінних, гаметофіти розвиваються і живуть на спорофіті, живлячись за рахунок його поживних речовин. Чоловічий гаметофіт представлений пилковим зерном, який розвивається в пиляках тичинок.

Жіночий гаметофіт – це зародковий мішок усередині насінного зачатка, який знаходиться в зав'язі маточки. Запилення відбувається у квітці. Частіше відбувається запилення комахами, а не вітром, а також перехресне запилення, а не самозапилення. Після надходження сперміїв через пилкову трубку до зародкового мішка відбувається подвійне запліднення: один спермій зливається з яйцеклітиною, утворюючи зародок, а другий – з центральною клітиною, утворюючи ендосперм із запасом поживних речовин. Від запилення до запліднення у них проходить, здебільшого, кілька годин, на відміну від голонасінних, у яких на це затрачалося півроку і більше. Розмножуються квіткові насінням і, досить часто, вегетативно.

Отже, у розвитку покритонасінних спостерігаються такі особливості, як спрощення гаметофітів, закрите розташування насінних зачатків у квітці, подвійне запліднення, утворення плоду та ін.

Особливості поширення та класифікації покритонасінних

Квіткові рослини пристосовані до життя на суходолі в найрізноманітніших умовах – від тропіків до тундри, від низовин до високих гір, від пустель до боліт, вони навіть можуть жити у прісних і солоних водоймах. Серед квіткових рослин є організми, найбільші за розмірами не лише серед рослин, а й серед усього органічного світу. Вони можуть досягати 150 м у висоту (наприклад, евкаліпти), мати стовбури завтовшки майже 20 м (баобаби) та стебла завдовжки 200 м і більше (ротангові пальми). Покритонасінні поширені всюди: на всіх континентах (крім Антарктиди), у всіх кліматичних зонах. їхні вегетативні органи та їх видозміни забезпечують виконання основних життєвих функцій в жарких і холодних, сухих і вологих, рівнинних і гірських, сезонних і постійних умовах існування. Усе розмаїття кольорів, форм, розмірів, запахів квітів покритонасінних призначене для використання найрізноманітніших запилювачів, а пристосованість плодів та насіння до поширення найрізноманітнішими способами просто вражає.

Отже, різноманітність життєвих форм, складність будови вегетативних органів та їхня здатність до видозмін, різноманітність квітів та плодів, способів запилення та поширення плодів й насіння дали змогу покритонасінним пристосуватися до найрізноманітніших умов навколишнього середовища.

Основи класифікації покритонасінних

У відділі Покритонасінні виділяють два класи: Дводольні та Однодольні.

Вперше квіткові рослини було поділено на дводольні та однодольні французьким ботаніком А. Жусьє ще в 1789 році, але й нині систематика квіткових рослин ще далека від завершення. Нові дослідження дозволяють уточнювати місце того чи іншого виду, роду чи родини в загальній системі світу рослин. В основу класифікації квіткових рослин покладено кількість сім'ядоль, тип кореневої системи, особливості будови листків і стебла тощо.

Велике значення для класифікації квіткових рослин має будова їхньої квітки, її оцвітини, тичинок, маточки та їхніх частин. Відрізняються дводольні від однодольних і за типом проростання. У дводольних сім'ядолі піднімаються над землею й нагадують два листочки, а між ними з бруньки виростають перші справжні листки (надземний тип проростання). В однодольних сім'ядоля, як правило, залишається в землі, а на поверхні з'являються тільки справжні листки (підземний тип проростання). Проте не існує жодної ознаки, за якою можна було б чітко вказати належність рослини до одного з класів. Серед дводольних є рослини з ознаками однодольних (наприклад, подорожник з дуговим жилкуванням листків), і навпаки (вороняче око з сітчастим жилкуванням листків). Сучасні ботаніки вважають, що однодольні рослини походять від дводольних.

Отже, кожен із класів має сукупність ознак, які й дають право віднести рослину до одного з них.

Порівняльна характеристика дводольних і однодольних

Ознаки	Дводольні	Однодольні
Життєва форма	Є всі відомі життєві форми: дерева, кущі, одно-, дво- і багаторічні трави	Переважно трави
Коренева система	Наявна стрижнева коренева система, у якій корені здатні до потовщення	Мають мичкувату кореневу систему, у якій корені не здатні до потовщення
Стебло	Стебло може бути трав'янисте або дерев'янисте з камбієм	Стебло трав'янисте, не здатне до потовщення
Листки	Прості або складні листки із сітчастим жилкуванням	Листки прості, з паралельним або дуговим жилкуванням.
Будова квітки	Кількість частин квітки кратна 4 і 5.	Кільксть частин квітки кратна 3.
Кількість сім'ядолей	Зародок має 2 сім'ядолі з поживними речовинами, які при проростанні виносяться на поверхню ґрунту	Зародок має одну сім'ядолю без поживних речовин, яка при пророI станні не виноситься на поверхню
Кількість видів	Близько 200 тисяч видів, які поділяють на 429 родин	Близько 50 тисяч видів, які поділяють на 104 родини
Основні родини	Магнолієві, Лататтєві, Жовтецеві, Шовковицеві, Кактусові, Рутові, Гарбузові, Капустяні, Розові, Бобові, Пасльонові, Айстрові та ін.	Лілійні, Цибулеві, Ірисові, Орхідні, Злакові, Пальмові, Ряскові та ін.

Отже, рослини класу Дводольні і класу Однодольні відрізняються за багатьма ознаками, але найважливішою все-таки є кількість сім'ядолей.

В)Скласти конспект, опрацювати матеріал посібника Мотузного с.319.

Тема: Клас Однодольні рослини. Родини Лілійні та Злаки.

А) Переглянути відеороліки

Б) Ознайомитись з інформацією.

Родина Злаки

Відомо до 6000 видів, в межах європейської частини країн СНД їх налічується близько 240. Польові злаки — рослини однорічні (ярі й озимі), а лучні — переважно багаторічні. Підземні органи в однорічних злаків складаються з вузла кущення і мичкуватої кореневої системи, в багаторічних є підземні стебла — кореневища, що досягають різного ступеня розвитку і служать для перезимівлі та для вегетативного розмноження. Злаки з довгими повзучими кореневищами називаються кореневищними, або пирійними. До них належать пирій повзучий, стоколос безостий, мітлиця біла та ін.

Більш короткі кореневища мають кущові злаки, які підрозділяються на нещільнокущові і щільнокущові. До перших належить тимофіївка, костриця лучна, грястиця збірна, тонконіг звичайний та ін., а до других — щучник, біловус, костриця овочева та ін.

Стебла злаків — соломини, звичайно циліндричні або трохи сплюснуті, із щільними здутими вузлами і з порожнистим (здебільшого) міжвузлями. У багаторічних злаків при основі квітучого стебла розвиваються бічні неквітучі пагони, густо вкриті листками. Квітучі стебла злаків прямостоячі і тільки в нижній частині колінчастозігнуті. Ріст стебел відбувається в нижніх ніжних частинах міжвузлів, захищених піхвами листків.

Листки злаків складаються з пластинки і піхви. Пластинки лінійні або вузько ланцетні, паралельножилкові, цілокраї; піхви листків у злаків здебільшого розщеплені вздовж боку, протилежного до листкової пластинки, і мають білуваті краї, що заходять один за одний. Листорозміщення чергове; розміщені листки в два ряди. Листки, як і стебла, містять у більшій чи меншій кількості кремнезем. У деяких злаків поверхня листка опушена, так само як і стебла.

Важлива відмітна ознака злаків — язичок і вушка, які розташовані в місці переходу піхви в пластинку. Язичком називається напівпрозора тонка плівка, що обхоплює стебло і утруднює проникнення води всередину піхви листка. Він буває за формою короткий або довгий, гострий або тупий, прямо або косо зрізаний. Вушками, або крючечками, називаються гострі бічні білуваті вирости основи пластинки листка, що обхоплюють стебло, форма їх буває або широка, півмісяцева, або вузька. У деяких злаків вони відсутні або замінені волосками. Дрібні квітки злаків зібрані в колоски, які в свою чергу сидять у складних колосах (пшениця, пирій, ячмінь, та ін.), у волотях (просо, рис, тонконіг та ін.) або в султанах (тимофіївка, китник та ін.). Кожний колосок в суцвітті завдовжки від 2 мм до 2—3 см складається з однієї, двох або багатьох квіток, тому колоски називаються одноквітковими, двоквітковими і багатоквітковими (до десяти квіток і більше). Квітки сидять на стриженці, яким колосок прикріплюється до суцвіття. При основі колоска розміщені дві колоскові луски (або стулки), з яких одна називається зовнішньою, або нижньою, а друга — внутрішньою, або верхньою. Кожна квітка в колоску має зовнішню (нижню) і внутрішню (верхню) квіткові луски. Внутрішні частини квітки, заховані між лусками, складаються із зав'язі, що має дві перисті або китицевидні приймочки, трьох (рідко двох) тичинок і двох волосистих плівочок — лодикул.

Порівняння квіток злаків з квітками лілійних показує, що перші являють собою редуковані квітки, які втратили деякі частини, але їх генетично легко вивести з квіток лілійних. Серед злаків зустрічаються види з шістьома тичинками (цукрова тростина, бамбуки, рис). Маточки бамбуків мають по три приймочки, що свідчить про наявність трьох плодолистків. У багатьох тропічних злаків і в ковили є по три плівочки — лодикули (внутрішній круг листків оцвітини). Зовнішній круг листків оцвітини складається з однієї внутрішньої квіткової луски, що утворилася з двох листків зовнішньої оцвітини, в той час як третій листок зовсім відсутній. Зовнішня квіткова луска злаків являє собою покривний листок квітки (приквіток).

Процес цвітіння полягає в тому, що плівочки, які містяться між зав'яззю і зовнішньою квітковою лускою, бубнявіють і відсувають останню. Слідом за цим тонкі тичинкові нитки видовжуються, пиляки, звішуючись вниз, поздовжньо розщіплюються і пилкові зерна висуваються в ложечкоподібні тріщини, що утворилися. Найменший подих вітру сприяє струшуванню пиляків і видуванню назовні легкого пилку.

Більша частина злаків має дихогамію. Перисті приймочки і висовуються між лусками в той час, коли власний пилок уже віднесений вітром, в результаті чого пилкові зерна можуть бути принесені на них вітром тільки з інших квіток. Так відбувається процес перехресного запилення (райграси, стоколоси, костриці, жито та ін.). Деякі злаки, наприклад, пшениця, овес і ячмінь самозапилюються (автогамія).

Плоди злаків, що розвиваються після запліднення, називаються зернівками. У голих злаків зернівки при дозріванні випадають з плівок (жито, пшениця, кукурудза, тимофіївка), у плівчастих зернівка залишається оточеною квітковими лусками, а іноді і зростається з останніми (китник, грястиця, райграс, костриця, ячмінь та ін.).

Величезне значення в сільському господарстві мають всі зернові хліба — жито, пшениця, ячмінь, кукурудза, рис, просо та ін., а також ряд цінних кормових трав. Деякі із злаків відомі як злісні бур'яни — вівсюг звичайний, мишій, пажитниця та ін. Для зручності вивчення злаки підрозділяються на дві групи: 1) колосові, тобто злаки, у яких квітки зібрані в складний колос; 2) волотисті і султан ні, тобто злаки, у яких колоски сидять у волотях і султанах.

Родина Лілійні

Лілійні – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э тричленно яскраво квітка та підземні запасаючі органи – цибулини. Лілійні – це невелика родина, яка об'єднує близько 470 видів, поширених у помірних та субтропічних регіонах Північної півкулі. У флорі України представлені такі роди, як Лілія, Тюльпан, Рябчик, Зірочки та ін.

Характерні ознаки. Квітки правильні двостатеві з простою яскравою оцвітиною, яка складається з 6 вільних пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є б тичинок та одна маточка. Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття (китиця, зонтик). Плід – коробочка. Листки прості, з паралельним жилкуванням, розташовані почергово або утворюють прикореневу розетку.

Біологічні особливості. Усі Лілійні – це багаторічні трав'янисті рослини, їх надземні частини восени відмирають, а цибулини зимують у ґрунті. Для цибулин лілійних властива здатність до заглиблення, що здійснюється за допомогою втягувальних коренів. У міру висихання вони вкорочуються у вертикальному напрямку і заглиблюють цибулину. Лілійні – це комахозапильні рослини, тому квіти у більшості з них ароматні, з великою кількістю нектару. Цвітуть і плодоносять навесні, після чого надземна частина відмирає, а цибулини залишаються у ґрунті до наступної весни. Плід – довгаста коробочка із плоскими насінинами. Насіння у них поширюється шляхом розкидування, тому квітки, а згодом і плоди, утворюються на видовжених стеблах. Прямостояче, пружне стебло з дозрілими плодами розгойдується і викидає насіння. Воно оточене крилоподібною тонкою каймою і легко поширюється вітром. У деяких лілійних (зірочки жовті) насіння має ніжні та соковиті утвори для приваблювання мурах, які його й поширюють. У лілійних добре розвинене вегетативне розмноження, яке здійснюється за допомогою дочірніх цибулинок. Отже, найголовнішими особливостями лілійних є наявність видовжених квітконосних стебел, цибулин, вегетативного розмноження, комахозапилення та ін.

Господарське значення. Лілійні є чудовими декоративними рослинами. Для весняного оздоблення квітників чи ділянок використовують тюльпани. У культурі їх налічується понад 8 тисяч сортів. Розмножують їх, зазвичай, цибулинами, а насіннєве розмноження застосовують лише для створення нових сортів. Тюльпани відрізняються від інших лілійних рядом цікавих особливостей. Наприклад, квітки у різних особин можуть мати різний колір. У тюльпана Шренка на відносно невеликій ділянці зустрічаються рослини з білим, жовтим, рожевим, червоним, фіолетовим забарвленням квіток. У тих же тюльпанів зі зміною температури середовища відбувається рух пелюсток. При підвищенні температури квіти широко розкриваються завдяки розширенню клітин на внутрішній стороні пелюсток, при зниженні температури закриваються внаслідок розширення клітин на зовнішній стороні пелюсток. Лілії приваблюють людину красивими квітками та приємним запахом. Найчастіше вирощують лілію білу, лілію тигрову і лілію королівську. Нині відомо понад 2000 сортів і садових форм лілій. Із родини Лілійні до Червоної книги України занесені такі види, як рябчик шаховий, рябчик малий, рябчик руський, лілія лісова, тюльпан гранітний, тюльпан дібровний, тюльпан скіфський, тюльпан Шренка та ін.

Отже, родина Лілійні найбільш відома своїми декоративними рослинами.

Цибулеві – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є тричленна дрібна квітка, цибулини та суцвіття зонтик. Усі цибулеві – це багаторічні трав'янисті рослини, поширені в обох півкулях, особливо в Середземномор'ї, Передній та Середній Азії. Це невелика родина, яка об'єднує близько 750 видів.

Характерні ознаки. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, з простою оцвітиною, яка складається з 6 вільних або зрослих при основі пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є 6 тичинок та одна маточка (↑O3+3Т6М1). Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття зонтик. Плід – трикутна коробочка. Листки прості, трубчасті або лінійні.

Біологічні особливості. Найхарактернішою особливістю цибулевих є різкий запах, обумовлений наявністю у всіх тканинах рослини ефірних олій, які виконують функції фітонцидів. У цибулевих ці речовини мають сильну антибіотичну дію, тобто пригнічують життєдіяльність хвороботворних вірусів, бактерій, грибів, найпростіших тварин, паразитичних червів. За своїми ознаками цибулеві досить близькі до лілійних. Подібними у них є і цибулини, які мають тонкі втягувальні корені. Але у цибулевих спостерігається ще більша їхня різноманітність. Вони можуть бути одиничними (у цибулі городньої), збірними (у часника), великими й маленькими, округлими й видовженими, підземними й надземними тощо. Листки у цибулевих вузькі трубчасті або лінійні, без черешків, з паралельним або дуговим жилкуванням. Квітки зібрані у зонтики, які також можуть бути дуже різноманітними як за кількістю квіток, так і за довжиною квітконіжок. Суцвіття піднімається над поверхнею землі квітковою стрілкою. У суцвітті цибулевих досить часто замість насіння утворюються повітряні цибулинки, які мають тривалий період спокою і проростають лише навесні наступного року. Цибулеві – перехреснозапильні рослини. Запилення здійснюється комахами, тому квітки мають приємний для людини запах та утворюють велику кількість нектару. Більшість цибулевих утворюють багато насіння, яке поширюється вітром. Отже, найголовнішими особливостями цибулевих є наявність фітонцидів, цибулин, комахозапилення та ін.

Господарське значення. Цибулеві зустрічаються в різних екологічних умовах. Серед них є гірські посухостійкі (цибуля гірська). У тінистих лісах Карпат живе вологолюбна цибуля ведмежа. На заплавних луках трапляється цибуля гранчаста, яка є небажаною на сіножатях, бо надає молоку неприємного часникового запаху. Проте більшість цибулевих ростуть у степових і навіпустельних ділянках рівнин і гір. В Україні в природніх умовах росте понад 40 видів цибуль. Найбільш відомим видом є цибуля городня. Інший вид роду Цибуля – це часник, який ботаніки називають цибулею посівною. Цибулина часника складається з окремих невеликих цибулинок – зубків, і вся вона оточена білою оболонкою. Цибулеві використовують у їжу, у медицині, декоративному садівництві, консервному виробництві. Як овочеві культури

вирощують цибулю городню, часник, цибулю порей та ін. Листки і цибулини цибулевих багаті на цукри, вітаміни С, В, різноманітні мінеральні солі. їх використовують як приправу до салатів, вінегретів, перших і других страв, але найкорисніший результат- при вживанні їх у свіжому вигляді. Деякі дикорослі види – цибуля ведмежа і цибуля переможна, які зростають у західних областях України у великих кількостях, також можуть вживатися в їжу і як лікарські рослини. Серед цибулевих є багато гарноквітучих рослин, але їх використання в декоративному садівництві обмежує їхній запах. Із родини Цибулеві до Червоної книги України занесені такі види, як цибуля лінійна, цибуля коса, цибуля пряма, цибуля ведмежа та ін.

Отже, родина Цибулеві найбільш відома своїми овочевими культурами.

В) Скласти конспект, опрацювати матеріал посібника Мотузного с.323, таблицю ззаписати в зошит.

Тема: Клас Дводольні рослини. Родини Хрестоцвіті, Розоцвіті, Бобові, Пасльонові.

А) Переглянути відеороліки

Б) Ознайомитись з інформацією.

Капустяні (Хрестоцвіті) – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є чотиричленна квітка та плід стручок. Капустяні – родина, що об'єднує понад 3 000 видів, поширених по всій земній кулі, особливо в регіонах з сухим помірним кліматом. Це переважно трави і лише зрідка напівкущі або кущі (в тропіках).

Характерні ознаки. Квітка правильна, має чотири вільних чашолистки і чотири вільних пелюстки, розташовані навхрест, усередині квітки – 6 тичинок та одна маточка. Квітки здебільшого зібрані в китицю, що робить їх помітними для запилювачів. Плід – стручок або стручечок. Листки прості чергові без прилистків.

Біологічні особливості. Капустяні представлені в лісах, степах, у вологих місцях і навіть у воді, але переважають серед них рослини посушливих і сухих місць. Тому в капустяних листки опушені волосками, рідше – голі, покриті восковим нальотом. Досить часто листки виділяють леткі ефірні олії, призначення яких полягає в охолодженні рослини та захисті її від надмірного випаровування води. У деяких родів (редька, хрін) головні корені запасають поживні речовини і видозмінюються в коренеплоди. Капустяні пристосовані як до перехресного запилення, так і до самозапилення. Для видів з дрібними квітками (наприклад, хрінниця) основними запилювачами є мухи, а рослини з яскравими великими квітками і приємним запахом (редька дика) запилюються бджолами та джмелями. Деякі види, які цвітуть вночі і мають сильний запах, запилюються метеликами (матіола). Поширення плодів і насіння у більшості видів капустяних здійснюється за допомогою вітру, тому вони мають крилоподібні придатки і малі розміри.

Отже, найхарактернішими біологічними особливостями капустяних можна назвати ознаки пристосування до посушливих умов існування: наявність опушеності, воскового нальоту, утворення коренеплодів, виділення летких сполук, поширення за допомогою вітру тощо.

Господарське значення. Багато рослин цієї родини є цінними овочевими, олійними та медоносними культурами. Як овочеві рослини, серед капустяних широко відомі капуста, редька та редиска, як пряні культури – хрін звичайний і гірчиця сарептська. У давнину в кожній хаті стояло відро з питною водою, у якому обов'язково плавали два корінці хрону. Така вода довго зберігалася свіжою, мала приємний смак і сприяла виведенню з організму надлишків рідини та солей. Соком хрону, розбавленим водою, дуже добре полоскати рот і горло при зубному болю й ангіні, стоматитах і фарінгітах, оскільки він містить фітонциди. А з перемеленої макухи гірчиці виготовляють столову гірчицю, що використовується як приправа до їжі, а також іде на виготовлення гірчичників. Як салати вживають крес-салат, суріпицю звичайну, а грицики звичайні вже понад 100 років у Китаї вирощують як овоч. Велике значення мають олійні культури: ріпак, гірчиця чорна, рижій та ін. Олія гірчиці застосовується при виготовленні маргарину, а швидковисихаюча олія рижію – у живописі, для виготовлення оліфи тощо. Для України особливе значення має технологія добування палива з ріпакової олії. У цій олії не нагромаджуються радіонукліди, її можна або безпосередньо заливати в баки дизелів, або ж із неї можна виготовляти спеціальне дизельне паливо – "блакитний ангел". Більшість олійних культур є і медоносними (суріпиця звичайна, рапс, гірчиця польова). Є серед капустяних і злісні бур'яни (талабан польовий, хрінниця смердюча). До Червоної книги України занесені такі види родини, як капуста кримська, жеруха грецька, лунарія оживаюча, шиверекія подільська та ін.

Отже, родина Капустяні найбільш відома своїми овочевими та олійними культурами.

Розові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є п'ятичленна квітка з великою кількістю тичинок та надзвичайна зовнішня різноманітність інших органів. Розові – це ще одна велика родина, що об'єднує понад 3 000 видів, які зростають переважмо в Північній півкулі. Це дерева, кущі і трави. Найбільш відомими є рослини, які належать до родів Вишня, Яблуня, Груша, Слива, Суниці та ін.

Характерні ознаки. Квітки правильні, з 5 чашолистиків і 5 пелюсток, тичинок багато, маточка одна або багато. Квітки поодинокі або зібрані у суцвіття: китиця (черемха), щиток (яблуня), зонтик (вишня), горішок (гравілат). Рослинам родини притаманні і різні типи плодів: кістянка (у сливи), багатокістянка (у малини), яблуко (у груші) та ін. У розових прості (у черешні) або складні (у шипшини) листки.

Біологічні особливості. Більшість розових є комахозапильними рослинами, тому їхні квіти мають біле, рожеве, яскраво-червоне, рідше жовте забарвлення, виділяють нектар і мають сильний запах. Не досить приємний запах квітів глоду, горобини, калини приваблює невеликих жуків, ос, а запашний ароматичний запах яблуні, вишні – бджіл, джмелів. Різним представникам родини можуть бути притаманні соковиті та сухі плоди. Так, у сливи, вишні, персика – кістянка, в ожини – багатокістянка, у яблуні, айви, горобини – яблуко, у суниць, полуниць – суничина. Трапляються у розових і сухі плоди (сім'янки у гравілату, перстача). Плоди і насіння розових пристосовані до різних способів поширення. Наприклад, соковиті, яскраво забарвлені плоди калини, горобини, ожини, малини поширюються птахами та ссавцями, плоди приворотня, перстача, гравілату – вітром, а плоди троянди зморшкуватої – водою. Велике значення в житті розових має вегетативне розмноження. Усім відома здатність малини проникати на сусідні території завдяки своїм підземним пагонам; утворення ожиною густих колючих заростей завдяки вкоріненню своїх надземних пагонів, або утворення густої молодої порослі від додаткових коренів вишні. Отже, найхарактернішими особливостями розових є різноманітність плодів та запилення комахами.

Господарське значення. Розові дали людині величезну кількість корисних рослин. Найважливішою плодовою культурою помірних широт є яблуня домашня, яка об'єднує нонад 10 тисяч сортів. В Україні вирощують різні сорти яблуні, які поділяють на три групи: літні (Папірівка), осінні (Антонівка) та зимові (Кальвіль сніговий, Джонатан). У свіжому, сушеному, маринованому вигляді споживають і плоди сливи, абрикоса, вишні, черешні, айви та ін. У садово-парковому будівництві застосовують садові форми горобини звичайної, глоду одноматочкового, черемхи звичайної. Але особливе місце належить трояндам, які своїм забарвленням пелюсток, ароматом, тривалим цвітінням здавна приносять людині насолоду. Серед розових є чимало лікарських рослин. Наприклад, сушені плоди, листки та пагони малини застосовують у вигляді відварів як жаропонижувальні та потогінні засоби під час простуди, плоди глоду – для лікування серцево-судинних хвороб, препарати із плодів шипшини (холосас) – для лікування хвороб печінки. У суниць лісових плоди багаті на речовини, які зміцнюють стінки судин, поліпшують кровообіг і травлення. Усі сорти суниць, які ми вирощуємо, об'єднані в один збірний вид – суниці садові, або суниці ананасні. Вони мають соковитий несправжній плід із багатьма сім'янками, який називають суничиною. Серед розових багато медоносів (яблуня, малина), рослин з цінною деревиною (берека, груша), фарбувальних рослин та ін. До Червоної книги України занесені такі види родини, як вишня Клокова, шипшина донецька, таволга польська та ін.

Отже, родина Розові найбільш відома своїми плодово-ягідними, декоративними, лікарськими і медоносними рослинами.

Бобові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э п'ятичленна човникоподібна квітка та плід біб. Бобові – це дуже велика родина, що об'єднує до 18 тисяч видів, поширених по всій суші земної кулі. Це дерева, кущі і трави. Серед квіткових рослин лише Орхідні та Айстрові переважають Бобові за кількістю видів.

Характерні ознаки. Квітка двостатева неправильна, має 5 зрослих чашолистків, 5 пелюсток: одна вільна верхня (вітрило), дві вільні бічні (весла) та дві зрослі нижні (човник); більшість тичинок зростаються, утворюючи тичинкову трубку, маточка одна. Квітки поодинокі або зібрані у китицю (у квасолі) і головку (у конюшини). Листки складні з розвиненими прилистками.

Біологічні особливості. Для більшості бобових характерне запилення комахами, що обумовлює певну будову квітки.

Вона має човникоподібну форму, що є свого роду "біологічним замком". Він оберігає запаси пилку і нектару від небажаних запилювачів і є пристосуванням до запилення бджолами та джмелями. Плід бобових – багатонасінний біб з насінинами на стулках. Насіння без ендосперму, запасні речовини відкладаються в сім'ядолях. Дозрілі боби розтріскуються, розкриваючись двома стулками і одночасно з силою закручуючись, розкидаючи насіння майже на метр від батьківської рослини. У бобових складні листки: пальчастоскладні (у люпину), трійчастоскладні (у конюшини), перистоскладні (у білої акації). При основі черешка у багатьох бобових є особливі потовщення, за допомогою яких листки можуть рухатися. Вони можуть відповідати на дотик (у мімози соромливої) або складатися на ніч (у конюшини). Характерною особливістю бобових є утворення на їх коренях бульбочок із бульбочковими бактеріями, які здатні засвоювати атмосферний азот і утворювати азотні речовини. Цими речовинами вони обмінюються з бобовими, отримуючи на заміну вуглеводи та ін. Отже, найхарактернішими особливостями бобових є комахозапилення та співжиття з азотфіксуючими бактеріями.

Господарське значення. Насіння таких рослин, як горох, квасоля, боби, сочевиця є чемпіонами у рослинному світі за вмістом білків, а такі рослини, як соя, арахіс, накопичують багато олії. Серед бобових є багато кормових культур (конюшина лучна, люцерна посівна, боби кормові). їхня надземна частина містить до 4% білків, вітаміни, тому є поживною та корисною для відгодівлі тварин. Красивими декоративними рослинами є справжні акації, з яких у культурі на півдні України поширена акація срібляста. її гілочки з жовтими квітками доставляють в квіткові магазини, особливо перед Міжніродним жіночим днем (8 Березня), під неправильною назвою – "мімоза". У наших парках часто вирощують робінію звичайну, або білу акацію, робінію клейку з рожевими суцвіттями та карагану дерев'янисту, або жовту акацію. Бобові рослини, завдяки співіснуванню з бульбочковими бактеріями, збагачують ґрунт азотними речовинами. Досить часто окремі культури (конюшина, люцерна) використовують у сільському господарстві як зелене добриво: зелені надземні частини приорюють, збагачуючи таким способом ґрунти органічними сполуками і поліпшуючи їхню структуру. Серед бобових відомі й лікарські рослини (солодка гола, буркун лікарський, акація біла). Так, корені солодки голої входять до складу ліків, які запобігають старінню організму. Багато бобових – цінні медоноси (біла акація, люцерна, конюшина). Деякі бобові дають дуже цінну деревину (чорне, бразильське червоне та сандалове дерева), барвники (дрік кросильний). До Червоної книги України занесені такі види родини, як астрагал дніпровський, зіновать подільська, солодка українська, люцерно приморсько, горох високий, чина ряба та ін.

Отже, родина Бобові найбільш відома своїми зернобобовими, декоративними, кормовими культурами.

Пасльонові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э п'ятичленна зрослопелюсткова квітка та плід ягода або коробочка. У родині близько 2 500 видів, які представлені трав'янистими рослинами, кущами та деревами. Пасльонові поширені майже повсюди, найбільше їх у тропіках та субтропіках Америки.

Характерні ознаки. Квітка правильна двостатева, має 5 зрослих чашолистиків, 5 зрослих пелюсток, 5 зрослих тичинок і одну маточку. Розташовані квітки поодиноко або зібрані в китицю. Плід – ягода (у помідорів) або коробочка (у дурману). Листки прості почергові, без прилистків, іноді складні.

Біологічні особливості. Пасльонові здатні накопичувати отруйні речовини алкалоїди (атропін, нікотин тощо) в різних своїх частинах. Особливо отруйними рослинами є блекота чорна, дурман звичайний, беладонна звичайно. Вони можуть спричинювати тяжкі, навіть смертельні отруєння людини та тварин. При отруєнні у людини з'являються головний біль, прискорене серцебиття, утруднене дихання, велике нервове збудження, розширюються зіниці, у роті відчувається сухість. Причиною отруєння часто є стиглі ягоди, які мають привабливий вигляд (у беладони), великі квітки з п'янким запахом (у дурману), насіння, схоже на насіння маку (у блекоти). Тому отруйні пасльонові рослини не можна брати руками, забороняється їсти їхні ягоди та насіння. Отруєння можуть зумовлювати і зелені ягоди картоплі, помідорів, чорні ягоди пасльону чорного і червоні ягоди пасльону солодко-гіркого тощо. До особливостей родини можна віднести ще й такі: квітки запилюються комахами, однак є і самозапильні рослини (різні сорти помідорів, картоплі); наявність залозистих волосків, виділення яких мають своєрідний запах. Отже, найголовнішими особливостями пасльонових є наявність отруйних речовин у різних органах та залозистих волосків із характерним запахом.

Господарське значення. Найважливішими харчовими овочевими рослинами є картопля, помідор, баклажан, перець та ін. Нині відомо понад 3000 сортів картоплі, які поділяють на харчові, кормові й технічні (для виготовлення крохмалу, спирту, ацетону). Бульби картоплі містять до 25% крохмалю, білок, пектини, вітамін С, калій тощо. Ці сполуки обумовлюють цінність картоплі. Наприклад, кашкою із сирої картоплі лікують опіки, сирий картопляний сік знижує кислотність шлунку, допомагає позбутися печії, нудоти. Для лікування простуди бульби картоплі варять у лушпинні, додають суху гірчицю, краплю йоду і глибоко вдихають пару. Баклажан синій – це овочева культура з жовтими, білими або фіолетовими плодами, яка походить з Індії. Помідор їстивний культивують як теплолюбну однорічну рослину, яку вирощують з розсади. Помідори мають різну форму, розміри, забарвлення плодів тощо. Нині відомо понад 600 сортів з червоними, жовтими, помаранчевими і навіть чорними плодами. Перець однорічний, який культивується в Україні, має дві групи сортів – овочеві та пряні (гострі). Вирощують у культурі і тютюн справжній та тютюн махорку, які є сировиною для отримання лимонної кислоти, вітамінів і деяких медичних препаратів. Листя цих рослин використовують для виготовлення цигарок. А оскільки всі частини цих рослин містять нікотин, то куріння є дуже небезпечним для здоров'я людини. У медицині використовують беладону, скополію, дурман, блекоту тощо. Є серед пасльонових декоративні рослини. Так, у фізаліса звичайного чашечка утворює навколо плоду яскравий червоний ліхтарик, що використовується при створенні квіткових композицій. Досить популярною є петунія гібридна, яка має сорти з простими та махровими квітками різних кольорів і відтінків. Із родини Пасльонові до Червоної книги України занесені такі види, як беладона звичайна, скополія карніолійська.

Отже, родино Пасльонові найбільш відомо своїми овочевими, технічними та отруйними рослинами.

Айстрові (Складноцвіті) – це група дводольних рослин, найхарактернішою ознакою яких є поєднання різних типів квіток у суцвіття кошик. Родина Айстрові – найбільша родина дводольних, яка об'єднує близько 25 тисяч видів. Це одно-, дво- або багаторічні рослини. Більшість айстрових – трави, інколи кущі й дуже рідко дерева.

Характерні ознаки. Узагальнена квітка правильна, двостатева, чашолистики розвинені слабко і представлені волосками чи щетинками, 5 зрослих пелюсток, 5 зрослих тичинок і одна маточка . Суцвіття кошик складене з великої кількості різних квіток, що і обумовлює назву "складноцвіті". Плід – сім'янка з чубчиком.

Біологічні особливості. Квітки в суцвіттях айстрових різні за будовою і формою. За будовою віночка розрізняють трубчасті (двостатеві), язичкові (двостатеві), несправжньоязичкові (одностатеві) та лійчасті (нестатеві) квітки. Найхарактерніша ознака рослин родини Айстрові – суцвіття кошик, який ззовні вкритий обгорткою з видозмінених листочків. До складу кошика може входити від кількох до тисячі квіток і більше. Поєднання різних типів квіток у суцвітті дуже різноманітне. Так, у кульбаби кошик складається лише з язичкових квіток, у кошику айстр – всередині трубчасті, а по краях – несправжньоязичкові квітки. Сім'янка айстрових часто має летючки, парашутики, утворені з волосків, що є пристосуванням до поширення плодів вітром. Стебла й листки багатьох айстрових вкриті волосками. Особливо густо опушеними є рослини тих видів, які живуть в умовах з різкою зміною температур (білотка альпійська) або постійної сухості (цмин піщаний). Помітною групою в родині є і рослини з колючками, які виникають із листків і стебел (будяки, татарники, осот). Цікавою особливістю є чутливість багатьох айстрових до світла, яка виявляється в здатності розкривати і закривати кошики залежно від освітлення. Серед айстрових є рослини, які реагують не лише на світло, а й на вологість повітря та інші атмосферні явища. Наприклад, якщо кошик кульбаби чи осоту в ясний день не розкривається, то наступного дня можливий дощ. Отже, найголовнішими особливостями айстрових є пристосування плодів до поширення вітром, опушеність органів, чутливість до світла тощо.

Господарське значення. Багато айстрових – лікарські рослини. Наприклад, ромашку лікарську використовують як протизапальний засіб при зовнішньому використанні, для полоскання горла при простудних хворобах, при розладах травлення тощо. Деревій звичайний виявляє кровоспинну дію, має протизапальні властивості. Сік цієї рослини з медом уживають для посилення апетиту та поліпшення обміну речовин. Ехінацея – лікарська рослина, яку використовують у медицині, харчовій промисловості тощо. Багато видів айстрових (хризантеми, айстри, ромашки, жоржини, гербери тощо) людина вирощує як декоративні рослини. Серед айстрових є злісні і навіть небезпечні, бур'яни, прикладом яких може бути амброзія. Ця рослина його часу була завезена зі своєї батьківщини – Америки – та швидко поширилася в Європі, у тому числі й Україні. Пилок амброзії, потрапляючи у дихальні шляхи людини, спричиняє алергію. Звичайними бур'янами є лопух справжній, будяк пониклий, цикорій звичайний, які разом з тим є медоносами і лікарськими рослинами. Із родини Айстрові до Червоної книги України занесені такі види, як деревій голий, котячі лапки карпатські, арніка гірська, айстра альпійська, волошка карпатська, волошка донецько, білотка альпійська, серпій донський та ін.

Отже, родина Айстрові найбільш відома своїми лікарськими, декоративними та олійними культурами.

Характерні ознаки родини Бобові Родина Бобові налічує понад 12 тис. видів трав’янистих рослин, кущів та дерев. Бобові поширені на всіх континентах планети в різних природних зонах – від приполярних островів до тропіків, від пустель до вологих лісів та боліт. В даній статті ми розглянемо основні морфологічні ознаки родини Бобові. Характерні ознаки родини Бобові Родина Бобові – одна з найбільших родин класу Дводольні. Назву визначив плід цих рослин – біб. Віночок квітки зовні нагадує метелика зі складеними крилами. Тому цю родину називають ще Метеликові. Родина Бобові налічує: Родів – 450, видів – 12 000. Листки родини Бобові бувають: Право на владу: Чи дійсно так страшний чорт, як його малюють?! – пальчастоскладні (люпин), – трійчастоскладні (квасоля, соя, конюшина), – парнопірчасто-складні (солодка, горох), – непарнопірчастоскладні (біла акація). При основі листків є добре розвинені прилистки у вигляді зелених листочків (горох), колючок (біла акація). Формула квітки рослин родини Бобові – Ч(5)П3(2)Т(9)1М1. Оцвітина – подвійна. Чашечка – складається з п’яти зрослих чашолистиків. Віночок – складається із п’яти пелюсток, що відрізняються за формою та розмірам (верхня називається вітрило, дві вільні бічні – весла, дві частково зрослі нижні – човник). Тичинок – 10. Маточка – одна. Квітки родини Бобові – неправильні, поодинокі або зібрані у головку (конюшина), китицю (горох), простий зонтик (лядвенець). Плід родини Бобові – біб. Запилення — комахами. Представники родини Бобові Зернобобові культури родини Бобові: горох, квасоля, сочевиця, соя, боби. Кормові рослини родини Бобові: конюшина, еспарцет. Олійні рослини родини Бобові: арахіс, соя. Лікарські рослини родини Бобові: солодка, астрагал, буркун лікарський, софора японська, робінія звичайна. Господарське значення рослин родини Бобові Бобові відіграють величезну роль в природі і житті людини. 1. Завдяки співжиттю з бульбочковими бактеріями, які здатні поглинати азот з повітря, бобові містять багато азоту й при відмиранні збагачують ним ґрунт. 2. Містять Нітроген входить до складу складних органічних речовин – білків, яких багато в рослинах бобових і особливо в їхньому насінні. Білки, як поживні речовини, необхідні людині і тваринам. За вмістом поживних речовин бобові поступаються тільки злакам. 3. Бобові цінні кормові, олійні, технічні, лікарські культури. 4. Цінними кормовими та медоносними культурами є конюшина, люцерна, горошок, чина, кормові боби. 5. Завдяки співжиттю з бульбочковими бактеріями, збагачують ґрунт сполуками Нітрогену. Після збирання врожаю бобових у ґрунті залишаються їхні підземні частини з високим вмістом нітрогенумісних сполук. Тому бобові застосовують у сівозмінах як попередники інших важливих культурних рослин: пшениці, овочевих культур тощо. 6. Препарати солодки застосовують для лікування хвороб органів дихання та в разі харчових отруєнь. Свою назву ця рослина дістала тому, що в її підземній частині міститься особлива речовина, що в 40 разів солодша за цукор. 7. Солодку використовують для виробництва цукерок, халви. 8. Акацію висаджують біля доріг, у парках, лісосмугах, ярах для закріплення схилів. З її квіток виготовляють вишукані парфуми та отримують цілющий мед.Джерело: https://dovidka.biz.ua/harakterni-oznaki-rodini-bobovi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

В) Скласти конспект, опрацювати матеріал посібника Мотузного с.322, таблицю ззаписати в зошит.

Тема: Царство Гриби.

Відділ Лишайники.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

ЦАРСТВО ГРИБИ

Мікологія (від грец. мікес - гриб і логос - вчення) – наука, що вивчає гриби (в Україні почалась розвиватися тільки з 30-х років XX століття).
Відомі українські мікологи: Зерова М.Я., Морочковський С.Ф., Підоплічко М.М., Білай В.Й., Дудка І.О. та ін.
Виділити гриби у самостійне царство запропонував ще у першій половині XIX сторіччя відомий французький міколог де Фріз.
Гриби Червоної книги України: боровик королівський яєчний, решіт очник, трутовик розгалужений; сітконоска; катателазма царська, або корбан.

Кількість видів: загалом відомо понад 100 тис. видів грибів, з них понад б тис. видів — на території України.

Походження: від безколірних джгутикових і безджгутикових примітивних організмів, у яких не було фотосинтезу.

Кількість видів: понад 100 тисяч видів.

Поширення: по всій планеті.

Спосіб живлення: гетеротрофний.

Гриби є гетеротрофними організмами як і тварини, проте поглинають поживні речовини виключно шляхом всмоктування, що відрізняє гриби від тварин.

Всмоктуванню поживних речовин передує процес позаклітинного травлення — розкладання поза клітиною складних органічних сполук на прості за допомогою ферментів, які виділяються клітиною (білки на амінокислоти, целюлозу на глюкозу).

Гриби за способом живлення	Джерело надходження поживних речовин.	Групи грибів
Гриби-сапротрофи	Мертва органіка. Кріпляться за допомогою видозмінених гіфів міцелію - ризоїдів	Дереворуйнуючі, ґрунтові, цвілеві, дріжджові, слизовики
Гриби-паразити	Органіка живих істот. Кріпляться за допомогою присосок (гаусторій).	Трутовики, сажкові, іржасті
Гриби-симбіотрофи	Поживні речовини від організму-симбіота. Обплутують гіфами.	Мікоризоутворюючі, лишайники

Симбіотрофи

– вступають у симбіоз з другими організмами, симбіоз грибів називають мікоризою (від грецького «мікос — гриб, та «ризос — корінь);

– джерелом поживних речовин є поживні речовини від кореневих систем рослин, з якими їх міцелій вступає у взаємовигідний симбіоз, при утворенні мікоризи гіфи гриба щільно оплітають корені рослини;

– до мікоризних належить більшість їстівних та отруйних шапинкових грибів;

– ростуть переважно на ґрунті, їх багато в лісах тому, що найчастіше поживні речовини їм постачають рослини, особливо — деревні;

– мікориза з певними видами рослин знайшла відображення у назвах деяких їстівних грибів (наприклад, підберезовик утворює мікоризу з березами, підосичник — з осикою, піддубник — із дубом);

– ліси, де багато мікоризних грибів, швидше ростуть, ніж ті, де таких грибів мало;

– допомагають рослинам у живленні.

Паразити (трутовики, мікроскопічні гриби - сажки, ріжки, борошнисторосяні гриби, фітофтора).

– джерелом поживних речовин — це органічні речовини з живих клітин рослин;

– ростуть на деревах у старих або дуже загущених лісах (міцелій трутовиків поширюється в стовбурі по провідній системі рослини, розкладає деревину, і спричиняє її суху гниль, як наслідок, уражені дерева гинуть);

– у плодових тіл трутовиків, як правило, немає чіткого поділу на ніжку та шапинку, і вони не загнивають;

– трутовик потім деякий час продовжує рости, живлячись мертвою органічною речовиною колишнього дерева-хазяїна, тобто перетворюється на сапротрофа;

– сильно розкладені органічні рештки стають джерелом їжі для грибів — ґрунтових сапротрофів.

Сапротрофні гриби (гнойовик чубатий)

– дереворуйнуючі гриби розкладають старі дерева, ґрунтові сапротрофи живляться з решток організмів;

– джерелом живлення є рештки організмів, відмерла деревина;

– ґрунтові сапротрофи, розкладаючи залишки органічної речовини, беруть участь у процесах утворення ґрунтів та підвищення їх родючості;

– серед макроскопічних ґрунтових сапротрофів переважають шапинкові гриби, дощовикові та веселкові гриби.

Загальна будова клітини гриба: оточена клітинною оболонкою (до складу якої може входити вуглевод хітин), основні складові – клітинна мембрана, цитоплазма, ядро мітохондрії та деякі інші органели (хлоропластів не мають, але можуть містити вакуолі з клітинним соком).

Спільні риси грибів та рослин:

• прикріплений спосіб життя;

• необмежений ріст;

• міцна клітинна оболонка.

Царство Гриби характеризується ознаками, які зближують його більше з тваринами, ніж з рослинами.

Спільні риси грибів і тварин:

• у склад клітин оболонки входить хітин, а не рослинна целюлоза;

• відсутність хлорофілу;

• гетеротрофний спосіб живлення, наявність в обміні речовин сечовини;

• утворення в організмі запасного продукту – глікогену, а не рослинний крохмаль.

Основні групи грибів

	Клас	Характеристика
нижчі гриби	Ооміцети	500 видів. Міцелій розгалужений і багатоядерний; клітинна стінка з целюлози. Статевий процес — оогамія. Живуть у воді або на суходолі. Багато паразитичних видів — сапролегнія, фітофтора
	Хитрідіоміцети	700 видів. Різноманітна будова міцелію. Живуть переважно у воді. Паразити різних організмів (спричиняють рак картоплі та ін.), деякі сапротрофи
	Зигоміцети	600 видів. Міцелій звичайно без перегородок. Статевий процес — зигогамія. Сапротрофи, часто оселяються на продуктах харчування (мукор)
вищі гриби	Аскоміцети	ЗО 000 видів. Міцелій ниткоподібний, поділений на перегородки, через які вільно проходить цитоплазма й ядра. У ході статевого розмноження утворюються сумки (аски) з аскоспорами. Різноманітні цвілі, які спричиняють псування продуктів, їстівні гриби (зморшки, трюфелі), дріжджі
	Базидіоміцети	25 000 видів. Міцелій поділений на поперечні перегородки, кожна клітина яких — із 2 ядрами. Під час статевого розмноження утворюються бази дії, які розташовані шаром на плодових тілах. Багато їстівних грибів, а також паразитичні сажкові та іржасті
	Дейтероміцети	Збірна група вищих грибів, статеве розмноження у яких не відомо. Нині вважається скасованою

Переважна більшість усіх видів грибів — сапротрофи, вони живляться органічною речовиною решток організмів. Гриби-паразити живуть переважно на рослинах (близько 10 тис. видів), рідше на тваринах (близько 300 видів). Деякі оселяються на поверхні, інші — у тілі свого хазяїна, чим спричиняють тяжкі захворювання. Багато видів грибів вступають у взаємовигідне співжиття з вищими рослинами та водоростями (утворюють лишайники). У клітинах грибів є вакуоля з клітинним соком; запасають вони глікоген (речовина, подібна до крохмалю) і олії.

Клітинна оболонка грибів складається з різних речовин, зокрема хітину, рідше целюлози. Хітин посилює міцність та стійкість клітинної оболонки до впливу різних хімічних речовин.

Розмножуються гриби статевим, нестатевим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження відбувається шматочками міцелію, брунькуванням та ін. При нестатевому розмноженні спори утворюються в спорангіях, на поверхні конідій. Під час статевого розмноження вищих грибів утворюються аскоспори та базидіоспори.

Нижчі гриби не утворюють плодових тіл, гіфи міцелію одноклітинні, хоча бувають дуже розгалужені (мукор). Серед цих грибів є сапротрофи та паразити. Паразитичні гриби завдають шкоду: ольпідій капустяний викликає хворобу — чорна ніжка на розсаді та молодих рослинах капусти; синхітрій — викликає ракове захворювання на бульбах картоплі; фіто-фтора — паразитує на багатьох рослинах: листках картоплі, листках і плодах помідорів тощо. Мукор, або головчаста цвіль, — сапротроф, часто оселяється на харчових продуктах (на хлібі), іноді на поверхні ґрунту. Пухнастий плівчастий сіруватий, іноді білий, наліт з часом чорніє — це на одноклітинному дуже розгалуженому, нитчастому міцелії утворюються кулясті спорангії з великою кількістю спор. Мукор завдає шкоди харчовим продуктам, але в природі він відіграє позитивну роль — розкладає органічні рештки.

У вищих грибів багатоклітинний розгалужений міцелій, тільки дріжджі мають мікроскопічний одноклітинний міцелій, що при брунькуванні утворює ланцюжки з клітин, які розсипаються на окремі клітини. Вони живуть на поверхні рослин у різноманітних цукристих рідинах. Цю їх властивість використовують у хлібопеченні, пивоварінні та ін.

Пеніцил — один з пліснявих грибів, має міцелій, розділений перегородками на окремі клітини. Зустрічається на харчових продуктах у вигляді зелених або блакитних плівок. Спори утворюються на конідіях, розташованих над субстратом, і мають вигляд китичок. З цих грибів отримують анти-біотики, які застосовуються в медицині.

Шапинкові гриби утворюють плодове тіло у вигляді шапинки — це щільне переплетення гіфів. Зверху шапинка вкрита шкіркою, часто яскравих кольорів. Знизу шапинки є особливий шар, де розвиваються спори — він буває у вигляді пластинок (сироїжки, печериці, опеньки, мухомори) і сита, складеного з трубочок (білий гриб, підосичник).

Часто гриби вступають у симбіоз (вигідне обом співжиття) з коренями рослин, утворюючи грибокорінь, або мікоризу. Це відтворено в назвах деяких грибів: підосичник, підберезник. Серед шапинкових багато їстівних грибів — білий гриб, маслюк, печериця, груздь, опеньок, лисички, сироїжки, та є й отруйні, навіть смертельно отруйні — бліда поганка, мухомори, несправжній опеньок сірчано-жовтий і деякі інші.

Гриби-паразити викликають захворювання рослин, тварин і людини. Дерева іноді уражаються трутовими грибами, копитоподібне плодове тіло яких можна побачити на стовбурі дерев. Спори розвиваються знизу, розносяться вітром чи комахами. Коли потрапляють у тріщини кори або на злам гілок, то проростають углиб рослини-хазяїна і грибниця розростається в його тілі. Якийсь час гриб-паразит залишається непомітним, використовуючи поживні речовини з рослини. Лише згодом плодові тіла з’являються на стовбурі дерева. Гриб руйнує рослину і спричиняє її передчасну загибель. Велику шкоду господарству наносять сажкові та іржасті гриби. Рослина (часто злак), на якій розвивається сажковий гриб, покривається великою кількістю спор чорного кольору (замість зернівок), що нагадує головешку. Іржасті гриби паразитують на різних рослинах (інколи мають двох господарів). На вражених грибом листках та стеблі з’являються бурі плями, що нагадують іржу (в них знаходяться спори).

ЗНАЧЕННЯ ГРИБІВ В ЕКОСИСТЕМАХ.

Позитивне значення.

• Сапротрофи перетворюють відмерлі рештки тварин і рослин на мінеральні речовини (роль «санітарів» планети).

• Лишайники утворюють покрив боліт тундри.

• Шапинкові гриби утворюють мікоризу з коренями рослин.

• Ґрунтові гриби беруть участь в ґрунтоутворенні.

• Гриби вживають деякі тварини.

Негативне значення.

• Гриби-паразити паразитують на рослинах та тваринах, завдаючи їм великої шкоди.

ЗНАЧЕННЯ ГРИБІВ ДЛЯ ЛЮДИНИ.

Позитивне значення.

• Гриби використовує в їжу, на корм худобі, для одержання ліків, ферментів тощо (антибіотики, які в своїх назвах мають частку -міцин, виділяють із грибів).

• Дріжджові гриби використовують при випічці хліба, у пивоварінні, отримують спирти.

• Лишайники використовують як індикатори чистоти повітря, у медицині, для виготовлення лакмусу та барвників.

Негативне значення.

• Спричиняють псування харчових продуктів і промислових товарів, деревини.

• Зумовлюють захворювання рослин, тварин.

• Водяні гриби призводять до обростання підводних дерев'яних частин суден, причалів тощо.

• Паразитичні гриби є збудниками різних хвороб людини: дерматомікозів, мікозів, аспергільозів, «стригучий лишай» тощо.

Відділ Лишайники

Лишайники – це своєрідна група організмів, які складаються з гриба та водорості. Наука, що вивчає лишайники, називається ліхенологія. Відомо понад 25000 видів, які поширені по всій земній кулі. Російський біолог К. А. Тімірязєв назвав лишайники "рослинами-сфінксами" та "істотами, які являють собою поєднання двох зовсім різних організмів, подібних до міфологічних напівтварин, напівптахів, напівлюдей".

Особливості лишайників. Тіло лишайників називається слань і складається з ниток гриба та клітин водорості. Водоростевий компонент фікобіонт може бути

представлений ціанобактеріями, зеленими, жовто-зеленими водоростями, а грибний компонент мікобіонт – сумчастими і базидіальними грибами. Гриб постачає водоростям воду й мінеральні речовини, а водорості синтезують для гриба органічні сполуки. Ріст у лишайників дуже повільний. Розмножуються вони, здебільшого, вегетативно – ділянками слані або утворами з клітин водорості і ниток гриба – ізидіями і соредіями. Ізидії – вирости на верхній стороні талому, а соредії утворюються всередині тіла і через розрив коркового шару випадають назовні. Живуть лишайники довго – сотні та навіть тисячі років. Нитки гриба, щільно переплітаючись, утворюють верхній, серцевинний та нижній шари. Верхня кірка (кірковий шар) забарвлена у різні кольори завдяки зеленим, синім, фіолетовим, червоним і коричневим пігментам. Вона є товстішою і забезпечує захист та поглинання з повітря води. Нижня шкірка (кірковий шар) є тонкішою, має вирости-ризоїди, які забезпечують прикріплення. Крім того, грибні нитки цього шару виділяють кислоти, які розчиняють субстрат і здійснюють поглинання мінеральних речовин. Але все ж таки більша частина елементів вловлюється ними з повітря і з дощової води. Внутрішні нитки гриба і зелені клітини водоростей утворюють серцевинний шар, з яким і пов'язані фотосинтез, перетворення та запасання речовин. За внутрішньою будовою розрізняють гомеомерні та гетеромерні лишайники. У гомеомерних лишайників гіфи гриба і водорості розміщені рівномірно по всьому талому. У гетеромерних лишайників під верхнім кірковим шаром розташований гонідіальний шар з клітин водоростей. Нижче цього шару – середній шар із пухко переплетених гіфів гриба. Характерною особливістю лишайників є утворення лишайникових кислот, які разом із пігментами обумовлюють колір, забезпечують захист від бактерій та беруть участь у розчиненні мінеральних речовин довкілля. Найважливішим чинником їхнього виживання є здатність дуже швидко висихати. При висиханні фотосинтез, який здійснюють водорості, припиняється, вони завмирають і в такому зневодненому стані можуть витримувати велику спеку і жорстокі морози. Під дощем, лишайники дуже швидко поглинають воду і відновлюють свої процеси життєдіяльності. У багатьох місцях існування вологість тіла лишайників може коливатися протягом доби, і тому фотосинтез у них здійснюється лише декілька годин. Наслідком цього є низька швидкість росту (від 0,1 до 10 мм на рік). Отже, витривалість лишайників визначається будовою їхнього тіла, здатністю швидко висихати і поглинати воду та наявністю лишайникових кислот.

Різноманітність і поширення лишайників. Лишайники поширені скрізь: їх багато в тропіках, але найбільше – у помірних і холодних регіонах суходолу. Місцями оселення лишайників є ґрунт, скали, стовбури дерев тощо. Найбільше лишайників у вологих тропічних лісах – немало у помірних та холодних широтах, є лишайники, які живуть у воді. Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах, але при цьому головною

Гіармелія

Внутрішня будова лишайника: 1 – верхня кірка; 2 – клітини водорості; 3 – гіфи гриба; 4 – нижня кірко; 5 – ризоїди

умовою для Тх поселення є тривале перебування предмета в нерухомому стані.

За формою слані лишайники поділяються на 3 групи: коркові, або накипні– у вигляді кірки (графіс, аспіцилія, леканора), листуваті – у вигляді листоподібної пластинки (стінна золотянка, пармелія) та кущисті – у вигляді кущиків (ягель, бородач). Живуть лишайники довго, сотні та навіть тисячі років. Найбільшу тривалість життя мають накипні лишайники. Є відомості, що вік слані лишайника ризокарпона – близько 4500 років. Тривалий час вважали, що лишайник – це приклад взаємовигідного співіснування гриба і водорості. Проте нині учені дійшли висновку, що гриб паразитує на водорості. Усі водорості, що входять до складу лишайника, можуть і навіть живуть краще у вільному стані; лишайникові ж гриби, або гинуть або розвиваються погано. Отже, різноманітність і поширення лишайників залежать від умов існування то видового складу грибів і водоростей.

Значення лишайників. Велике поширення визначає і значну роль лишайників у природі. Оселяючись на гірських породах і виділяючи кислоти, вони сприяють вивітрюванню їх, а після відмирання утворюють перегній, на якому можуть приживатися рослини. Ось чому їх називають "піонерами рослинності".

Лишайники служать укриттям і їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні (північні олені споживають кладонію, або оленячий мох, або ягель). Велику роль відіграють лишайники і в житті людини. Вони є джерелом сировини для промисловості (добувають цукор, спирт, барвники тощо), джерелом барвників та хімічних індикаторів (лакмус). Лишайники містять певні поживні речовини, тому деякі види людина здавна вживає в їжу (аспіцилія їстивна). А лишайник гірофора Їстівна не лише використовується японцями в їжу, а й експортується ними до країн Південно-Східної Азії. Лишайникові кислоти, яких нині відомо вже близько 300, застосовуються в медицині як антибіотики (уснін, який добувають з кущистого лишайника уснеї бородатої), парфюмерії – як ароматичні речовини і для фіксації запахів. Вони невибагливі до умов середовища і характеризуються високою стійкістю до впливу несприятливих чинників, легко переносять тривалі періоди без води, різкі коливання температури, але дуже чутливі до забруднення повітря. Вони не витримують високого вмісту в повітрі чадного газу, оксидів сірки, азоту, тому їх використовують як біоіндикатори. Отже, роль лишайників у природі визначається їхнім широким поширенням та витривалістю, а значення для людини – наявністю в них цінних речовин.

Оленячий мох

В) Скласти конспект, опрацювати матеріал посібника Мотузного с.290-303.

Тема: Царство тварини. Загальна характеристика. Одноклітинні.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

ТВАРИНИ.

Загальна характеристика царства Тварини

Представників царства Тварини вивчає зоологія.

Зоологія – це наука, яка досліджує будову, життєдіяльність, різноманітність та поширення тварин, а також їхнє значення у природі й житті людини. Засновником зоології є давньогрецький вчений Арістотель, який у праці "Історія тварин" описав будову та життя близько 500 видів тварин. Основна мета зоології як науки – це одержання й узагальнення нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан їх ресурсів, опрацювання методів раціонального використання та охорони тварин і їх угруповань. Основними методами вивчення тваринних організмів є: описовий метод, порівняльний метод, спостереження, експериментальний метод, мікроскопія та ін. Для вивчення тварин у сучасній зоології застосовують методи багатьох інших наук: хімії, фізики, математики, географії тощо. Сучасна зоологія – це ціла система наук (дисциплін) про тварин, які можна згрупувати за певними критеріями.

Тварини поширені у всіх середовищах, де можливе життя: у наземному середовищі (косулі, лисиці), повітряному середовищі (птахи, комахи, рукокрилі ссавці та ін.), ґрунті (кроти, дощові черв'яки та ін.), водному середовищі (риби, китоподібні ссавці та ін.) та в живих організмах (паразитичні черви). Є види тварин, поширені по всьому світу (космополіти) і є такі, які проживають лише в певному регіоні (ендеміки). Одні з видів швидко пристосовуються до нових умов існування (види-синантропи, які живуть поблизу людини), а інші існують, мало змінившись з минулих геологічних часів (види-релікти). Але, незважаючи на вражаючу різноманітність тварин, усім їм властиві певні найзагальніші спільні ознаки. Організм тварин побудований з клітин, які мають ядро. Живляться тварини переважно готовими органічними речовинами, які вони отримують із довкілля у вигляді їжі. Більшість тварин, на відміну від рослин і грибів, здатна активно рухатися. Отже, тварини – це клітинні еукаріотичні організми, яким властивий гетеротрофний тип живлення і активний рух.

Принципи класифікації тварин

Систематика тварин – це розділ систематики, яка вивчає різноманітність тваринних організмів та класифікує їх на групи. Основи систематики тварин були закладені в праці К. Ліннея "Система природи" (1735). Найзагальнішими принципами класифікації тварин є наступні.

• Для класифікації тварин застосовують такі основні систематичні категорії: царство, тип, клас, ряд, родина, рід і вид.
• Найменшою одиницею класифікації є вид – сукупність особин, які мають спільні спадкові особливості будови й життєвих функцій, здатні до вільного схрещування, дають плідне потомство та займають певну територію існування – ареал.
• Найбільшою одиницею класифікації тварин є царство.
• Об'єднання таксонів нижчого порядку в систематичні одиниці вищого порядку ґрунтується не тільки на подібності будови та життєвих функцій, а й на історичній спорідненості, тобто походженні від спільного предка. Система організмів, заснована на спільності походження, має назву природної, а системи, побудовані лише на підставі подібності й без урахування ступеня спорідненості, – штучні.
• У систематиці окремих груп тварин уживають ще й допоміжні категорії з префіксами під- і над- (наприклад, підцарство Одноклітинні, надклас Риби).
• Кожен вид тварин має свою наукову назву, яка складається з двох слів, тобто бінарну номенклатуру. Бінарна номенклатура – подвійна назва виду, перше слово якої вказує на родову належність, а друге – на видову (наприклад, собака свійський, ведмідь бурий).

Нині відомо близько 2 млн видів тварин, і ця цифра збільшується, оскільки вчені щороку описують тисячі нових видів. Тварин можна поділяти на групи за різними ознаками. За споживанням їжі тварини поділяють на рослиноїдних (олені, антилопи та ін.), м'ясоїдних (тигри, куниці, вовки та ін.) та всеїдних (ведмідь бурий). За кількістю клітин тварини поділяються на одноклітинні, тіло яких складається з однієї клітини (амеба-протей, інфузорія-туфелька та ін.); колоніальні, тіло яких складається з групи однакових клітин, що сполучаються між собою (вольвокс, евдоріна, корали); багатоклітинні, побудовані з великої кількості клітин, які мають різну будову та функції і можуть утворювати органи і системи органів (кишковопорожнинні, черви та ін.). Багатоклітинні тварини, у свою чергу, поділяються на групи:

а) за кількістю зародкових листків:

■ двошарові– тварини, у яких під час зародкового розвитку тіло утворюється з двох зародкових листків: ектодерми та ентодерми (губки, кишковопорожнинні);

■ тришарові – тварини, тіло яких утворюється з трьох зародкових листків: ектодерми, ентодерми та мезодерми (решта типів);

б) за симетрією тіла:

■ променевосиметричні – тварини, через тіло яких можна провести кілька площин симетрії (губки, кишковопорожнинні);

■ двобічносиметричні, або білатеральні – тварини, через тіло яких можна провести лише одну площину, яка поділяє їхній організм на дві частини, що дзеркально відбивають одна одну (решта багатоклітинних); деякі двобічносиметричні тварини у зв'язку з особливостями способу життя втрачають двобічну симетрію тіла (черевоногі молюски, голкошкірі); двобічносиметричні тварини за способом утворення рота в період ембріонального розвитку поділяють на первиннороті (плоскі й кільчасті черви, молюски, членистоногі) та вториннороті (голкошкірі, хордові).

в) за типом порожнини тіла:

■ первиннопорожнинні – тварини, в яких проміжки між органами не вистилаються одношаровим епітелієм (круглі черви);

■ вториннопорожнинні, або целомічні – тварини, в яких проміжки між органами вистилаються власним епітелієм (кільчасті черви, голкошкірі, хордові);

■ змішанопорожнинні – тварини, у яких вторинна порожнина тіла зливається із залишками первинної, утворюючи змішану порожнину – міксоцель (членистоногі).

У царство Тварини входить понад 20 типів, які об'єднують у два підцарства: Одноклітинні та Багатоклітинні.

Основні групи тварин

ЦАРСТВО ТВАРИН (ANIMALIA)

Підцарство 1. Одноклітинні
Тип Саркоджгутиконосці
Тип Лабіринтули
Тип Апікомплексові
Тип Мікроспоридії
Тип Асцетоспорові
Тип Міксоспоридії
Тип Інфузорії

Підцарство 2. Багатоклітинні

Група Двошарові або

Променев о симетр ичні

Тип Губки

Тип Кишковопорожнинні

Група Тришарові або Двобічносиметричні

Тип Плоскі черви

Тип Круглі черви

Тип Кільчасті черви

Тип Немертини

Тип Молюски

Тип Членистоногі

Tun Голкошкірі

Тип Хордові

Отже, дослідженням різноманітності тварин займається систематика тварин, яка використовує певні систематичні одиниці і класифікує тварин, визначаючи місце видів у системі тваринного світу.

Основні принципи організації тіла тварин

Організація тіла тварин має важливе значення для взаємодії його складових компонентів та обміну речовин, енергії й інформації з навколишнім середовищем. Основними принципами організації тіла тварин є симетричність, полярність, сегментованість та ін.

Симетричність – закономірне правильне розташування частин тіла відносно центра або площини. Найпростіші тварини (амеби, інфузорії, джгутикові) з примітивною організацією і поведінкою мають асиметричну будову. У багатоклітинних тварин з'являється симетрія тіла – розташування органів чи частин щодо певної осі чи площини тіла. Виділяють променеву і симетричну симетрії. Променева (радільно) симетрія – тип симетрії, коли через поздовжню вісь тіла можна провести кілька уявних площин, які поділяють його на кілька однакових частин. З'являється у колоніальних тварин (вольвокс, евдоріна, пандоріна), властива для кишковопорожнинних і губок, у яких спостерігається прикріплений або малорухливий спосіб життя. Двобічно (білатеральна) симетрія – тип симетрії, коли через тіло можна провести тільки одну уявну площину, що поділяє його на дві подібні частини. Спостерігається у більшості багатоклітинних тварин, які можуть активно рухатися в просторі.

Сегментованість (метамерія) – розчленування тіла на послідовно розміщені по поздовжній осі схожі між собою частини – метамери (сегменти). Метамерія буває повною і охоплює весь організм (наприклад, у кільчастих червів) або неповною, що проявляється лише у деяких системах органів (наприклад, у кісткових риб наявність міомерів у м'язовій системі). У тваринному світі виділяють також гомономну (метамери схожі між собою і виконують однакові функції) і гетерономну (метамери втрачають зовнішню подібність унаслідок виконання ними різних функцій) сегментацію тіла.

Полярність – специфічна орієнтація процесів та структур у просторі, що спричиняє морфофізіологічні відмінності на протилежних частинах клітин, тканин, органів або всього організму. У тварин має місце як у клітинах (наприклад, полярність епітеліальних клітин), так і в цілому організмі (розташування органів на передньому і задньому кінцях тіла).

Отже, найзагальнішими принципами організації тіла тварин, як і в рослин, є симетричність, метамерність та полярність.

Особливості будови


Розміри	Від 2-4 мкм (малярійний плазмодій, лейшманії) до 30 м (синій кит)
Клітинний рівень	1) відсутність пластид; 2) клітинної стінки немає, є глікокалікс, 3) вакуолі дрібні: травні, видільні, скоротливі; 4) запасаючий вуглевод – глікоген та ін.
Тканинний рівень	У багатоклітинних тварин виділяють 4 основних типи: епітеліальні, сполучні, м'язові та нервова
Рівень органів	Спостерігається велика різноманітність органів: паренхіматозні та порожнисті; постійні та тимчасові; прогресивні та регресивні тощо
Системний рівень	Опорно-рухова, травна, дихальна, кровоносна, видільна, нервова, ендокринна, органи чуттів, статева, покривна та ін.
Організмовий рівень	1) тіло компактне (полегшує рух, дає переваги при теплорегуляції); 2) властива радіальна або двобічна симетрія
Особливості процесів життєдіяльності
Покриви	1) у безхребетних – одношаровий епідерміс та його похідні; 2) у хордових – шкіра, епідерміс якої дає похідні (луска, щитки тощо).
Порожнина тіла	Більшість тварин має порожнину тіла: а) первинна (протоцель) – не вистилається одношаровим епітелієм (у круглих червів); б) вторинна (целом) – вистилається одношаровим епітелієм (у кільчаків); в) змішана (міксоцель) – виникає при злитті первинної і вторинної (напр., у членистоногих)
Опора	Забезпечується скелетом 3 типів: гідроскелетом, екзоскелетом та ендоскелетом
Рух (локомоція)	Активний: 1) амебоїдний; 2) джгутиковий; 3) війчастий; 4) м'язовий. У тварин є такі форми руху, як скорочення, реактивний рух, плавання, стрибки, ковзання, політ, повзання та ін.
Живлення	Хемогетеротрофний тип, пов'язаний з розщепленням поживних речовин, що надходять в організм з їжею. Серед тварин є сапрофаги, паразити, мутуалісти, в окремих видів спостерігається міксотрофний тип
Травлення	Перетравлювання їжі, що здійснюється в травних вакуолях або в травній системі. Виділяють такі типи травлення у тварин: I. Внутрішньоорганізмове: 1) внутрішньоклітинне; 2) позаклітинне порожнинне; 3) позаклітинне пристінне. II. Позаорганізмове
Дихання	Більшість аероби, є анаероби, у примітивних тварин кисень надходить через покриви шляхом дифузії, у багатоклітинних з'являються органи дихання: зябра, трахеї, легені
Транспортування речовин	Здійснюється за допомогою кровоносної системи (крім найпростіших і плоских червів, у яких відношення площі до об'єму тіла є великим і потреба задовільняється дифузією речовин). Розрізняють замкнену і незамкнену кровоносні системи. Циркулюючими рідинами є кров, лімфа, гемолімфа, які разом з тканинною рідиною утворюють внутрішнє середовище
Виділень	Здійснюється дифузно або з допомогою спеціальних органів прото- нефридіїв, метанефридїїв, шкірних залоз, зелених залоз, мальпігіє- вих судин, нирок. У процесі азотного обміну утворюється аміак, сечовина, сечова кислота
Подразливість	У формі таксисів та рефлексів
Регуляція функцій	Здійснюється 2 основними способами: нервовим і гуморальним. – нервову регуляцію забезпечує нервова система, яка буває кількох типів: 1) дифузна; 2) дифузно-вузлова; 3) вузлова; 4) трубчаста; – гуморальну регуляцію здійснює ендокринна система (залози внутрішньої секреції)
Ріст	Обмежений, є і необмежений (молюски, риби, земноводні, черепахи, слони)
Розвиток (онтогенез)	Кожний вид має притаманний йому життєвий цикл, який в одних тварин є простим, в інших – складним. Індивідуальний розвиток поділяють на такі періоди: 1) період зародкового розвитку; 2) нестатевозрілий період; 3) період дорослого стану; 4) період старіння. Розрізняють непрямий і прямий типи післяембріонольного розвитку
Розмноження	- Нестатеве (поділ навпіл, множинний поділ). – Вегетативне (фрагментація, брунькування). – Статеве (гермафродитизм, роздільностатевість, п

Значення систем органів у тварин

Системи органів – це сукупність органів, які всі разом забезпечують той чи інший прояв життєдіяльності.

Будова і значення фізіологічних систем органів людини

Система органів	Органи	Функції
Опорно-рухова	Кістки та м'язи	Опора, рух тіла, захист органів
Травна	Травний канал і травні залози	Травлення і всмоктування організму
Дихальна	Дихальні шляхи та органи газообміну (зябра, трахеї, легені)	Постачання кисню та видалення вуглекислого газу
Кровоносна	Серце та кровоносні судини	Транспортування речовин, теплорегуляція
Видільна	Сечовивідні шляхи і нирки	Виведення з організму продуктів обміну
Статева	Статеві залози та статеві органи	Розмноження організму
Нервова	Головний мозок, спинний мозок, нерви	Нервова регуляція діяльності систем органів, зв'язок з довкіллям
Система органів чуттів	Орган зору, слуху, нюху, смаку, дотику, рівноваги та ін.	Сприйняття подразнень
Ендокринна	Залози внутрішньої секреції	Гуморальна регуляція діяльності

Загальні ознаки будови й життєдіяльності представників підцарства Одноклітинні

Одноклітинні тварини, або Найпростіші – це тварини, які знаходяться на клітинному рівні організації, тобто за будовою їхнє тіло відповідає одній клітині, о зо функціями – окремій живій істоті. Представники підцарства Найпростіші були відкриті 1673 року голландцем Антоні ван Левенгуком. Підцарство Одноклітинні налічує майже 70 тисяч видів, в Україні відомо близько 2000 видів цих тварин. Найпростіші поширені по всій земній кулі – у морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті, а також організмах тварин, рослин і людини. Наука про одноклітинних тварин називається протозоологією.

Особливості будови

Тіло найпростіших – це одна еукаріотична клітина, якій властиві всі життєві функції, тому її будова значно складніша, ніж у клітин багатоклітинних тварин. Трапляються у підцарстві і колоніальні форми (вольвокс, евдоріна, зоотамнії). Розміри тіла мікроскопічні (2-150 мкм), але окремі види (грегаріни) досягають 1 см і більше. Форма тіла мінлива (у амеб) або стала (в евглени зеленої). Різноманітними є типи симетрії: трапляються види з радіальною (радіолярії, променяки) і двобічною (джгутикові) симетрією, а є асиметричні одноклітинні (амеби, інфузорії).

Будова одноклітинних тварин характеризується основними ознаками клітинної будови еукаріотів. Поверхневий апарат поєднує надмембранні структури, цитоплазматичну мембрану і підмембранні структури. Особливістю поверхневого апарату одноклітинних є наявність пелікули (джгутикові, інфузорії). Пелікула – ущільнений зовнішній шар цитоплазми з плоских мембранних міхурців, розташований під плазматичною мембраною, що обумовлює постійну форму клітини найпростіших. У цитоплазмі одноклітинних виділяють два шари – ектоплазму (плазмагель) і ендоплазму (плазмазоль). Ектоплазма – зовнішній шар цитоплазми, який відрізняється вищою густиною і наявністю спеціалізованих опорних структур, а ендоплазма – внутрішній шар цитоплазми, що містить включення та органели. Органели поділяються на дві групи: загальноклітинні (мітохондрії, ЕПС, рибосоми, лізосоми тощо) та спеціальні (вакуолі, порошиця, вічко тощо). Характерними органелами клітини найпростіших є скоротливі та травні вакуолі. Скоротливі (пульсуючі) вакуолі– це вакуолі прісноводних видів та мешканців ґрунту, які забезпечують видалення надлишку води та розчинених у ній продуктів обміну. Травні вакуолі відповідають за перетравлення їжі. Пересування одноклітинних здійснюється за допомогою органел руху (несправжні ніжки, або псевдоподії, джгутики і війки). Ядро має типову для еукаріотів будову і може мати різні розміри, форму. Деякі найпростіші (наприклад, інфузорії, форамініфери) мають два типи ядер: вегетативні, або макронуклеуси (регулюють синтез органічних сполук) і генеративні, або мікронуклеуси (зберігають спадкову інформацію та передає її при розмноженні дочірнім клітинам). Мають здатність утворювати цисту. Циста – тимчасова стадія існування одноклітинних організмів із щільною оболонкою навколо клітини, за допомогою якої вони переживають несприятливі умови. Розрізняють цисти спокою (утворюються при несприятливих умовах), цисти переходу (утворюються при переході від одного хазяїна до іншого через зовнішнє середовище) і цисти розмноження (вміст ділиться на кілька самостійних організмів).

Особливості процесів життєдіяльності

Опора забезпечується екзоскелетом у вигляді черепашок з органічної речовини (в арцели), неорганічних сполук СаСO3, SrSO4 (форамініфери), ендоскелетом (у радіолярій з SiO3), пелікулою (у інфузорій).

Рух здійснюється за допомогою органел руху, які являють собою вирости цитоплазми клітин: псевдоподій – омебоїдний, джгутиків – джгутиковий та війок – війчастий.

Живлення переважно гетеротрофне (сапротрофи, паразити, мутуалісти) за рахунок поживних речовин, які надходять шляхом фагоцитозу або поглинаються в розчиненому вигляді. Трапляються автотрофи (евглена червона) та міксотрофи (евглена зелена). Захоплення їжі у багатьох найпростіших забезпечується фагоцитозом, який відбувається за участю мембрани.

Травлення внутрішньоклітинне, у травних вакуолях, які утворюються з лізосом.

Дихання аеробне, надходження кисню шляхом дифузіїчерез всю поверхню тіла. Клітинне дихання пов'язане з мітохондріями, які є "енергетичними станціями" клітин.

Виділення здійснюється в багатьох видів через покриви тіла шляхом дифузії, за допомогою скоротливих вакуоль (переважно у прісноводних видів), залишкових тілець шляхом екзоцитозу (амеби), спеціалізованих утворів – порошиць (в інфузорії-туфельки).

Подразливість виявляється у вигляді таксисів – рухових реакцій на дію подразників, які проявляються за напрямком до джерела подразнення (позитивний фототаксис – в евглени зеленої) або у протилежний бік (негативний хемотаксис – в інфузорії-туфельки). Реалізується подразливість за допомогою органел руху.

Розмноження в одноклітинних здійснюється нестатевим і статевим способами. Нестатеве розмноження представляють поділ клітини навпіл, шизогонія {множинний поділ клітин, унаслідок якого з однієї материнської клітини утворюється багато дочірніх, наприклад, у малярійного плазмодія), брунькування (у колоніальних інфузорій). Статевий процес може відбуватись як копуляція (у джгутикових) і кон'югація (в інфузорій), які підвищують пристосованість до умов середовища. Копуляція – статевий процес, який забезпечує видозміну спадкової інформації внаслідок злиття двох спеціалізованих клітин в одну – зиготу, яка дає початок новому організму. Кон'югація – статевий процес, який забезпечує видозміну спадкової інформації внаслідок переходу частини генеративних ядер з однієї клітини в іншу через тимчасові цитоплазматичні містки.

Розвиток. На відміну від соматичних клітин багатоклітинних, розвиток найпростіших характеризується наявністю не клітинного, а життєвого циклу. Він складається з ряду послідовних стадій, які в існуванні кожного виду повторюються з певною закономірністю. Найчастіше цикл розпочинається стадією зиготи, що відповідає заплідненій яйцеклітині багатоклітинних. За цією стадією іде одноразове чи багаторазове безстатеве розмноження, яке здійснюється шляхом клітинного поділу. Потім утворюються гамети, попарне злиття яких знову дає зиготу.

Отже, одноклітинні тварини – це еукаріотичні організми, які перебувають на клітинному рівні організації. Клітина цих організмів побудована значно складніше, ніж клітини багатоклітинних тварин, оскільки виконує всі життєві функції. Ці функції в найпростіших мають спрощений характер, оскільки здійснюються однією клітиною, але реалізація їх у різних видів характеризується різноманітністю.

Різноманітність підцарства Одноклітинні

На Міжнародному конгресі протозоологіє у 1977 році було прийнято рішення про систему класифікації найпростіших, у якій виділено сім типів підцарства Одноклітинні: Саркоджгутикові, Лабіринтули, Апікомплексні, Мікроспоридії, Асцетоспорові, Міксоспоридіїта Війконосні. В основу поділу підцарства на групи покладені основні ознаки будови їхніх органел руху, будова ядерного апарату, форми розмноження і характер життєвих циклів. Типи підцарства поділяються на класи, ряди, родини, роди. У шкільному курсі біологи вивчають представників трьох типів: Саркоджгутикові, Апікомплексні і Війконосні. Найдавнішою групою еукаріотичних одноклітинних організмів є тип Саркоджгутикові, який розпадається на два класи: Саркодові та Джгутикові. Тип Апікомплексні з класом Споровики об'єднує найпростіших, які ведуть виключно паразитичний спосіб життя. І тип Війконосні, або Інфузорії, є групою найскладніших за будовою одноклітинних організмів, що пов'язано з різноманітністю та складністю їхніх функцій. Класифікація одноклітинних не завершена, тому що кожного року відкривають і описують сотні нових видів одноклітинних.

Тип саркоджгутикові. Клас саркодові

Саркодові (Sorcodina) – це клас одноклітинних тварин типу Саркоджгутикові, які упродовж всього життєвого циклу або більшої його частини мають псевдоподії. До саркодових належить близько 10 тисяч видів найпростіших, 80% яких живе в морях. Деякі пристосувалися до життя в прісних водоймах, ґрунті й мохах, на троф'яних болотах і в лісах. До паразитичного способу життя пристосувалися приблизно 1,3% видів цього класу. Саркодові – це організми з найпростішою будовою. Тіло саркодових складається з цитоплазми, вкритої однією тонкою мембраною, тому вони здатні до фагоцитозу. В цитоплазмі є одне ядро, вакуолі, мітохондрії та ін. У багатьох представників є зовнішні або внутрішні черепашки. Живляться бактеріями, водоростями і найпростішими. Саркодові поділяють на такі підкласи як Корененіжки, Радіолярії і Соннцевики.

Підклас 1. Корененіжки (Rhizopoda) об'єднує такі ряди, як Голі амеби (Amoebina), Черепашкові амеби (Testacea) і Форамініфери (Foraminifera).

Найбільш просто побудованими організмами серед корененіжок є Голі амеби з такими видами, як амеба протей, амеба дизентерійна, амеба ротова, амеба кишкова та ін. Амеба звичайна (Amoeba proteus) – це вільноживучий вид, поширений у прісній воді канав, невеликих ставків і боліт. Може жити в акваріумі. Культуру амеби звичайної можна легко розводити в лабораторних умовах. Це найбільша з вільноіснуючих амеб, що досягає 0,5 мм у діаметрі і видима неозброєним оком. Вона не має постійної форми тіла, має одне ядро і пересувається за допомогою псевдоподій, які утворюються в результаті поступового переливання цитоплазми. їжа перетравлюється у травних вакуолях під впливом ферментів.

Є в амеби-протея і скоротлива вакуоля. Організми цього виду є джерелом живлення для багатьох безхребетних тварин. Амеба дизентерійна (Entamoeba histolytica) – збудник амебної дизентерії (амебіозу), який живе у товстих кишках тільки людини.

Будово амеби: 1 – псевдоподп; 2 – ядро; З – залишкове тільце; 4 – скоротлива авкуоля; 5 – мітохондрії; 6 – травна вакуоля; 7 – ендоплазма; 8 – ектоплазма

Амебо ротова (Entamoeba gingivales) часто зустрічається в каріозних зубах і в м'якому білому нальоті, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до ЗО мкм. Живиться бактеріями та лейкоцитами і патогенної дії не має.

Черепашкові амеби, на відміну від голих амеб, мають черепашку. Вони поширені у прісних водах, де зустрічаються в прибережній рослинності, є однією з найпоширеніших груп у річках і ґрунтах. Найменша кількість видів – у торфових болотах, а в морях вони взагалі не зустрічаються. Розміри черепашкових амеб невеликі, у межах 50-150 мкм. Розмноження у них відбувається поділом навпіл, при чому одна з половин виходить назовні через устя і оточує себе новою черепашкою. Арцело звичайна вкрита черепашкою з органічної речовини та має два однакових ядра. У дифлюгії – переважно з піщинок і черепашок діатомових водоростей.

Форамініфери – група морських, здебільшого бентосних, корененіжок, які мають черепашку. Бентос – сукупність організмів, які живуть у товщі та на поверхні дна водойм. Нині відомо близько 1000 видів цих організмів. Назва їх утворена від лат. foremen – отвір, дірка і лат. fer – носити. Черепашка зазвичай багатокамерна, складається з вапняку або з піщинок і пронизана численними дрібними порами та має великий отвір – устя. Через пори й устя виходять тоненькі псевдоподії, які галузяться і утворюють ловильну сітку для захоплення здобичі. У клітині форамініфер міститься одне або кілька ядер, які можуть поділятися на вегетативні та генеративні (як в інфузорій). У цитоплазмі форамініфер, зазвичай, у великій кількості є симбіотичні організми. Найчастіше це бактерії або одноклітинні водорості. У складному життєвому циклі форамініфер відбувається чергування поколінь, що розмножуються нестатевим і статевим способами.

Підклас 2. Радіолярії, або Променяки (Radiolaria) – група морських саркодових, які утворюють складні внутрішньоклітинні скелети, звичайно з центральною капсулою, що ділить цитоплазму на внутрішню і зовнішню частини. Ця група налічує близько 7-8 тис. видів, організація тіла яких має пристосування до планктонного способу життя. Планктон – сукупність організмів, які поширені в товщі води і не здатні протистояти течіям. Вони мають внутрішньоклітинний мінеральний (з кремнезему) скелет складної будови. Тоненькі псевдоподії утворюють навколо клітини ловильну сітку для захоплення їжі. Розмножуються здебільшого нестатево. Цитоплазма наповнена вакуолями і крапельками ліпідів, які утримують радіолярій на плаву. У тілі радіолярій часто мешкають одноклітинні жовті (зооксантели) і зелені (зоохлорели) водорості. Це типовий мутуалізм тваринного організму із рослинним. Водорості отримують захист і С02 для фотосинтезу, а віддають O2 для дихання променяків.

Підклас 3. Сонцевики (Heliozoa) – це група саркодових одноклітинних з радіальною симетрією, поширених у водному середовищі. До групи належать близько 100 видів, частина яких поширена в прісній, частина – у морській воді. Більшість сонцевиків – вільноживучі в товщі води планктонні організми. На відміну від радіолярій, вони позбавлені внутрішньоклітинного скелета і центральної капсули. Деякі види ведуть прикріплений спосіб життя. Тіло сонцевиків має вигляд кульки, від якої відходять численні радіальні прямі псевдоподії, звідки і походить їхня назва. Постійність форми цих ніжок визначається міцною еластичною осьовою ниткою, яка проходить усередині. Якщо яка-небудь дрібна істота торкнеться псевдоподій, то одразу ж прилипає і дуже швидко втрачає рухливість. Імовірно, здобич паралізує якась отруйна сполука, що виділяється із цитоплазми жалкими органелами. Ядерний апарат сонцевиків складається з багатьох однакових ядер (у великих представників їх кількість може досягати 200 і більше). Сонцевики є. пасивними хижаками, живляться дрібними бактеріями, нематодами, але переважаюче значення в їхньому раціоні мають діатомові водорості, інфузорії та джгутикові. Типовим представником є сонцевик Actinosphaerium eichhorni, який живе у прісноводних водоймах. Його можна побачити неозброєним оком, оскільки тіло його досягає в діаметрі 1 мм.

Отже, в процесі еволюції саркодові пристосувалися до різних середовищ існування. Вони живуть у прісних і солоних водах, у ґрунті і живих організмах, як паразити. Організація саркодових ще дуже примітивна. Органелами руху і захоплення їжі на всіх етапах еволюції саркодових залишаються псевдоподії. Проте прогресивного розвитку зазнають скелетні структури, які виконують захисну, опірну, "парашутну" функції.

Тип саркоджгутикові. Клас джгутикові

Джгутикові (Mastigophora) – це клас одноклітинних і колоніальних тварин типу Саркоджгутикові, характерною ознакою яких є джгутики. Це дуже різноманітна і багаточисельна група одноклітинних організмів, яка включає близько 8000 видів. Пересуваються вони завдяки руху джгутиків, яких у них може бути 1-2 або 4-8. Є види, що мають десятки й сотні джгутиків. Більшість джгутикових мають сталу форму тіла, яка обумовлена пелікулою. За несприятливих умов вони утворюють цисти. Джгутикові – дуже своєрідна за різноманітністю типів живлення група організмів. Одні з них – типові рослинні форми, що мають хлорофіл і живляться тільки автотрофно, інші – хлорофілу не мають і живляться тільки гетеротрофне, деякі джгутикові – міксотрофи. Розмножуються, в основному, безстатевим способом – поздовжнім поділом навпіл. Джгутикові і за способом життя є дуже різноманітними. Багато видів живуть у морях, де входять до складу планктону. Не менша кількість джгутикових є у прісних водах. Багато видів є паразитами людини і тварин. За характером живлення джгутикових поділяють на два підкласи: Рослинні джгутикові та Тваринні джгутикові.

Підклас 1. Рослинні джгутикові, або фітомастігіни – це група джгутиконосців, які мають хроматофори і живляться автотрофно. Серед рослинних джгутикових поширеними є колоніальні види. У прісних водах часто зустрічаються маленькі колонії гоніумів (Gonium pectorale), які являють собою зелені пластинки з 16 клітин. Ці клітини пов'язані між собою прозорою драглистою масою. Рухається колонія у воді завдяки узгодженій роботі джгутиків. Іншою поширеною колонією фітомастігінів є евдоріна (Eudorina elegans). Колонії цього виду, на відміну від гоніумів, кулеподібні і, зазвичай, складаються з 32 клітин. Як і в гоніумів, окремі особини колонії евдорін пов'язані між собою драглистою речовиною. Дещо складнішою є будова колоній у вольвокса (Volvox). Декілька видів цього роду – звичайні мешканці невеликих прісноводних водойм. Вольвокси утворюють великі кулеподібні колонії. У Volvox aureus діаметр колоній дорівнює 500-850 мк, а розмір колонії Volvox globator досягає 2 мм. У Volvox aureus до складу колонії входить 500-1000 окремих клітин, а у Volvox globator – до 20 тис. У колоній вольвокса окремі клітини не повністю ізольовані одна від одної, вони пов'язані між собою тонкими цитоплазматичними містками.

Великою групою рослинних джгутикових є панцирні джгутикові, які поширені в морях і прісних водах. Переважна більшість видів цього ряду є планктонними організмами. До панцирних джгутикових належить відомий рід Ночесвітки, організми якого здатні до біолюмінесценції. Ночесвітки (Noctiluca miliaris) не мають хлоропластів і тому живляться як тварини: заковтують інших найпростіших, водоростей.

В літній час вони масово розмножуються і утворюють скупчення в поверхневих шарах теплих вод. За найменшого подразнення ці організми "спалахують", викликаючи світіння моря.

Будова евглени зеленої: 1 – джгутик; 2 – стигма; 3 – ендоплазмо; 4 – ектоплазма; 5 – пелікула; 6 – хлоропласти; 7 – ядро; 8 – мітохондрії; 9 – включення; 10 – скоротлива вакуоля

В прісних водах поширені організми роду Евглена, типовим представником якого є евглена зелена (Euglena viridis). Залежно від умов середовища може живитися автотрофно або гетеротрофно. Тіло евглени зеленої покрите оболонкою, яка називається пелікулою. На її передньому кінці знаходиться єдиний джгутик, що виконує роль органели руху. Біля джгутика знаходиться світлочутливе вічко – стигма, завдяки якому евглена реагує на світло (фототаксис). У клітині евглени є хлоропласти, завдяки яким евглена може проводити процес фотосинтезу в умовах освітлення. У евглени є одне ядро і мітохондрії. Запасаючі полісахариди у вигляді включень нагромаджується у вигляді безбарвних зерняток. За ругуляцію осмотичного тиску в клітині та продуктів перетворення речовин відповідає скоротлива вакуоля. Евглена розмножується безстатево, поздовжнім поділом. У несприятливих умовах у евглени відпадає джгутик і вона перетворюється в цисту.

Підклас 2. Тваринні джгутикові, або зоомастігіни – це група джгутиконосців, які не мають хроматофори і живляться гетеротрофно. Серед зоомастігінів більшість видів ведуть паразитичний спосіб життя. Паразитами людини і тварин є представники родів Лямблія, Трипаносома, Лейшманія.

Лямблії – група паразитів хребетних та деяких безхребетних, що налічує понад 100 видів. Рух здійснюється за допомогою чотирьох пар джгутиків. Лямблії зустрічаються в людини і багатьох ссавців, зокрема у кроликів, мишей.

Трипаносоми – це паразити людини й інших хребетних, які живуть у плазмі крові, лімфі, лімфатичних вузлах, спинномозковій рідині, тканинах спинного і головного мозку.

Зустрічаються у ряді екваторіальних районів Західної Африки, де є причиною африканської сонної хвороби.

Трипаносома і лейшманія

Лейшманїї – внутрішньоклітинні дрібні паразити, які локалізуються в клітинах шкіри. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову (в організмі людини та інших хребетних) і джгутикову (в організмі комах-переносників, яким є москіти). Є серед тваринних джгутикових і мутуалістичні види, які живуть у кишечнику термітів і тарганів. Представники роду Трихонімфа виділяють фермент целюлазу, який розщеплює клітковину рослинної їжі, а на заміну отримують захист та їжу у вигляді шматочків рослин. Комахи, які були позбавлені джгутиконосців, жили не більше 10-14 днів і потім гинули.

Отже, джгутикові є дуже своєрідною групою типу Саркоджгу тикові, най загальнішими ознаками яких є наявність складніших органел рухи – джгутиків та поєднання різних типів живлення. Багато видів живуть у воді, але особливого розвитку в джгутикових зазнав паразитизм. Цікавою лінією еволюції у мастігофор є перехід до колоніальних форм організації, які є перехідним етапом до багатоклітинних тварин.

Тип апікомплексні. Клас споровики

Споровики (Sporozoa) – група одноклітинних паразитичних організмів, що живуть у клітинах, тканинах і порожнинах тіла тварин і людини. До класу Споровики належать близько 4000 видів найпростіших, які об'єднуються у такі ряди, як Грегари- ни, Кокцидіі, Кров'яні споровики та ін. Паразитичне існування споровиків призвело до спрощення їх будови: вони не мають органел руху, у них зникли травні та скоротливі вакуолі. Живлення осмотичне – через поверхневий апарат клітини. Життєвий цикл складний, у ньому є чергування безстатевого розмноження, статевого процесу і спорогонії. Безстатеве розмноження полягає у множинному поділі, а в деяких форм відбувається поділ навпіл. Статевий процес відбувається шляхом копуляції гамет. А спорогонія забезпечує утворення великої кількості спорозоїтів, які є інвазійною стадією споровиків.

Найвідомішим зі споровиків є малярійний плазмодій з роду Plasmodium. Ці одноклітинні організми – збудники малярії. Для людини патогенні чотири види цього роду: Plasmodium vivax, Plasmodium ovale. Plasmodium malariae i Plasmodium falciparum. Людина заражається ними в момент вприскування самкою малярійного комара спорових форм збудника (так званих спорозоїтів) у кров або лімфатичну систему. Після короткочасного перебування в крові спорозоїти малярійного плазмодія проникають у гепатоцити печінки, де розпочинається печінкова (позаеритроцитарна) стадія захворювання. У процесі шизогонії з одного спорозоїта утворюється від 2000 до 40 000 печінкових мерозоїтів. Тривалість цього періоду – 6-9 діб. Ці дочірні мерозоїти після виходу з гепатоцитів потрапляють знову в кров і проникають в еритроцити, де починається еритроцитарна шизогонія. Тривалість періоду еритроцитарної шизогонії складає 48 год для PI vivax, PI ovale і PI falciparum і 72 год – для PL malariae. Після багаторазового поділу уражені еритроцити розриваються, і в кров надходять нові мерозоїти та отруйні продукти їхньої життєдіяльності. У цей час у людини починаються приступи малярії, температура тіла підвищується до 40-41°С, хворого лихоманить. Такі приступи повторюються через кожні 2-3 доби. Мерозоїти, що вивільнилися, проникають у нові еритроцити. На певному етапі розвитку мерозоїти більше не діляться, а перетворюються на гаметоцити, які є джерелом зараження комарів. Під час укусу хворої людини вони потрапляють у шлунок комара і дозрівають, утворюючи гаплоїдні гамети. Гамети копулюють і дають початок рухливій зиготі, з якої виникає кілька тисяч спорозоїтів (спорогонія). Вони проникають у слинні залози комара і під час укусу зі слиною передаються людині. Якщо не вживати лікувальних заходів, то з кожним циклом розвитку в крові людини кількість плазмодіїв зростає, що призводить до руйнування величезної кількості еритроцитів. У людини розвивається недокрів'я і може настати смерть. Малярія – одне з небезпечних давніх захворювань. Нині малярія зустрічається на всіх материках у районах із субтропічним і тропічним кліматом. В Україні малярія практично ліквідована. Це досягнуто в результаті активного виявлення й лікування усіх хворих, а також знищення комарів у місцях їх масового розмноження.

Тип війчасті. Клас інфузорії

Інфузорії (Infusoria) – група найбільш високоорганізованих найпростіших, найхарактернішими ознаками яких є постійність форми тіл, наявність війок і двоядерність. Цей клас включає рухливі та прикріплені форми, одиночні й колоніальні, вільноживучі й паразитичні види. Відомо понад 7500 видів класу Інфузорії, які поділяють на два підкласи: війчасті (Ciliata) і сисні (Suetorіа). Форма тіла інфузорій постійна через те, що воно вкрите пелікулою, яку створює ектоплазма. Деякі види інфузорій протягом усього життя чи його окремих стадій мають на тілі війки, які є органелами руху. Рух війок узгоджений завдяки сітці скоротливих волоконець в ектоплазмі. Вони приєднані до базальних тілець війок і утворюють єдиний руховий апарат. У зовнішньому шарі цитоплазми інфузорій розташовані також органели нападу й захисту – трихоцисти. Інфузорії мають, здебільшого, два ядра: велике поліплоїдне – мокронуклеус і мале диплоїдне – мікронуклеус. Живляться інфузорії дрібними органічними рештками, водорослями, бактеріями, іншими найпростішими тощо. Потраплянню поживи в ротовий отвір (цитостом) сприяють коливання війок. їжа з рота, розташованого на дні передротової заглибини (перистома), потряпляє до клітинної глотки (цитофаринкс), а з неї – у травну вакуолю. Ці органели мають травні ферменти і в процесі переміщення здійснюють розщеплення. Неперетравлені рештки їжі видаляються через спеціальний отвір – порошицю. Сисні інфузорії всмоктують їжу за допомогою щупалець, а деякі паразитичні види (безроті інфузорії) живлення здійснюють через поверхню тіла шляхом піноцитозу. Більшість інфузорій мають скоротливі вакуолі, за допомогою яких здійснюються осморегуляторна та видільна функції. Розмножуються інфузорії безстатевим шляхом – поперечним поділом клітини або пуп куванням. Періодично в життєвому циклі інфузорій відбувається статевий процес – кон'югація. Представниками інфузорій є види з родів інфузорія- трубач, дідінія (хижак), сувійка, зоотамнія (колоніальний організм), триходінія (паразити риб), ентодініоморфа (симбіонти жуйних), балантидій (паразити товстого кишечника людини) та ін.

В) Скласти конспект. Порівняти будову тваринної та рослинної клітини. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.328-340.

Тема: Підцарство Багатоклітинні. Тип Кишковопорожнинні.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

Кишковопорожнинні – це багатоклітинні радіальносиметричні тварини, е яких упродовж зародкового розвитку закладаються два шари клітин. Тип Кишковопорожнинні об'єднує понад 9000 видів водяних, переважно морських, тварин (в Україні відомо близько 40 видів). Серед кишковопорожнинних трапляються види як колоніальні (наприклад, корали), так і багатоклітинні (наприклад, медузи). Розміри тіла цих тварин коливаються від 1 мм (деякі поліпи) до 30 м (ціанея арктична). Найзагальнішими ознаками кишковопорожнинних є наявність кишкової порожнини, жалких клітин, двошарового зародка і радіальної симетрії тіла.

Особливості будови

Тіло більшості кишковопорожнинних багатоклітинне, з'являються тканини, але диференціація – на рівні клітин, тому складних органів немає. Клітини кишковопорожнинних спеціалізуються за виконуваними функціями і вже поділяються на різні види.

Різноманітність клітин кишковопорожнинних

Назва	Розташування	Особливості будови та фунції клітин
Епітеліально- м'язові	Ектодерма	Клітини зі скоротливими м'язовими волокнами, які утворюють зовнішній покрив тіла і беруть участь у рухах
Жалкі	Ектодерма	Клітини з чутливим волоском, які виконують функції ураження й утримання здобичі та захисту
Проміжні	Ектодерма і ентодерма	Дрібні неспеціалізовані клітини, завдяки їм здійснюється утворення нових клітин, регенерація та брунькування
Нервові	Ектодерма і мезоглея	Зірчасті клітини, які служать для сприйняття подразнень та передавання збудження
Статеві	Ектодерма	Дрібні рухливі та великі нерухливі клітини, які забезпечують статеве розмноження
Тровні	Ентодерма	Клітини з м'язовими волокнами, двома джгутиками та здатністю до фагоцитозу, які забезпечують рухи та внутрішньоклітинне травлення
Залозисті	Ентодерма	Клітини, які виділяють у кишкову порожнину травні ферменти і забезпечують позаклітинне травлення

Для кишковопорожнинних характерними є дві основні життєві форми тіла: поліпи (гідра, актинії, корали) та медузи (аурелія, коренерот). Поліпи – життєва форма кишковопорожнинних, яка веде прикріплений або малорухливий спосіб життя. Тіло поліпів видовжене. На його верхньому кінці є ротовий отвір, оточений щупальцями, а на нижньому – підошва, яка здійснює прикріплення до субстрату. Медузи – життєва форма кишковопорожнинних, яка веде рухливий спосіб життя. Тіло медуз має форму парасольки, усередині якої розташована порожнина у вигляді системи каналів. Часто упродовж життєвого циклу спостерігається чергування поліпоїдного (розмножується брунькуванням) та медузоїдного (розмножується тільки статево) поколінь.

Симетрія у кишковопорожнинних променева (радіальна), що є наслідком наслідок прикріпленого способу життя. За променевої симетрії спостерігається правильне розташування частин тіла відносно декількох радіальних площин.

Зародкові листки – екто- і ентодерма – закладаються у процесі ембріонального розвитку і з них формуються два шари клітин: зовнішній (ектодерма) і внутрішній (ентодерма). Між ними розміщений неклітинний шар із драглистої речовини – мезоглея. Утворюється цей шар клітинами екто- та ентодерми. За особливостями будови кишковопорожнинні нагадують стадію зародкового розвитку, яка називається гаструлою.

Покриви тіла утворені епітеліально-м'язовими клітинами, які мають м'язові відростки. Між епітеліально- м'язовими клітинами є жалкі клітини, що мають, крім цитоплазми та ядра, міхуроподібну жалку капсулу, усередині якої згорнута трубчаста жалка нитка, а назовні з клітини відходить чутлива волосинка. При доторканні до волосинки нитка викидається назовні і, ніби стріла, впинається в тіло здобичі, а з капсули в ранку виливається отрута, що паралізує жертву.

Порожнина тіла, у якій містяться внутрішні органи, відсутня. Наявна кишкова (гастрольна) порожнина, що сполучається із середовищем через ротовий отвір. У кишковій порожнині відбувається часткове позаклітинне перетравлювання їжі під впливом травних ферментів, що утворюються залозистими клітинами ентодерми.

Особливості процесів життєдіяльності

Опора в гідроїдних поліпів та медуз пов'язана з епітеліально-м'язовими клітинами та мезоглеєю. У коралових поліпів є екзо- або ендоскелет із рогової речовини або вапняку.

Рух зумовлений скороченням відростків епітеліально-м'язових клітин. Властивий крокуючий (у гідри) або реактивний (у медуз) вид рухів.

Живлення гетеротрофне. Усі представники типу – хижаки.

Травлення кишковопорожнинних характеризується поєднанням двох типів: порожнинного травлення, яке відбувається в кишковій порожнині, та внутрішньоклітинного, що здійснюється в травних вакуолях травних клітин ентодерми. Неперетравлені рештки викидаються через ротовий отвір.

Дихання і виділення здійснюються клітинами зовнішнього і внутрішнього шару шляхом дифузії.

Подразливість реалізується нервовою системою дифузного типу, яка з'являється вперше саме в кишковопорожнинних. Складається ця система з нейронів, які поєднуються своїми відростками з утворенням сітки. Нейрони передають збудження від місця подразнення в будь-якому напрямку, тому реагування відбувається всім тілом. Основними формами подразливості стають рефлекси, але спостерігаються і таксиси (наприклад, викидання жалкої нитки). Усі рефлекси в кишковопорожнинних вроджені і мають назву безумовних.

Будова гідри: 1 – ротовий отвір; 2 – кишкова порожнина; З – ектодерма; 4 – ентодерма; 5 – жалка клітина; 6 – травна клітина; 7 – нервова клітина; 8 – епітеально-м'язова клітина; 9 – яйцеклітина; 10 – сперматозоїд; 11 – підошва; 12 – залозиста клітина; 13 – проміжна клітина

Органи чуттів слабкорозвинені і представлені в медуз чутливими тільцями, або ропаяіями (як органи рівноваги, зору); у гідри сприйняття подразнень здійснюється не органами, а чутливими закінченнями або клітинами.

Розмноження у кишковопорожнинних може бути нестатевим (у вигляді брунькування) і статевим, яке здійснюється гаметами, що формуються в статевих залозах ектодерми. Більшість кишковопорожнинних – роздільностатеві, є й гермафродити.

Розвиток у багатьох видів супроводжується чергуванням поколінь і способів розмноження, тобто спостерігаються складні життєві цикли. У медуз це метагенез– чергування нестатевого (поліпоїдного) і статевого (медузоїдного) поколінь. Розвиток непрямий, оскільки із заплідненого яйця розвивається личинка – планула. Ця стадія розвитку багатьох кишковопорожнинних складається з двох шарів клітин, має війки і деякий час плаває у воді, потім прикріплюється до субстрату і перетворюється на поліп.

Регенерація як здатність відновлювати втрачені органи та тканини, а також цілий організм з його окремої частини, характерна для гідроїдних і здійснюється за рахунок проміжних клітин.

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.341-347.

Тема: Черви. Тип Плоскі черви.Тип Круглі черви.Тип Кільчасті черви.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією:

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Загальна характеристика Плоских червів

Плоскі черви – багатоклітинні двобічносиметричні безпорожнинні тварини, у яких тіло має шкірно-м'язовий мішок і під час ембріонального розвитку закладаються три зародкові листки. Тип Плоскі черви об'єднує майже 12 тисяч видів (в Україні – близько 1300), більшість яких є паразитами людини та тварин. Вільноживучі плоскі черви живуть у прісних і морських водоймах, у вологій підстилці тропічних лісів. Розміри коливаються від декількох міліметрів до 30 метрів. У плоских червів порівняно з кишковопорожнинними значно ускладнена організація: а) поява двобічної симетрії; б) закладання в ембріогенезі трьох зародкових листків: екто-, мезо- і ентодерми; в) формування шкірно-м'язового мішка, травної, видільної, нервової, статевої систем; г) поділ нервової системи на центральну і периферичну.

Особливості будови

Тіло плоских червів має чітко виражені тканини всіх 4 основних типів, з яких формуються органи і системи органів. Форма тіла сплощена у спинно-черевному напрямку, має вигляд листка, пластинки, стрічки тощо.

Симетрія двобічна (білатеральна), з'явилася в процесі еволюції як пристосування до активного способу життя. У тілі вже розрізняють головний і хвостовий кінці, спинну і черевну частини.

Зародкові листки – ектодерма, ентодерма і мезодерма. У процесі зародкового розвитку закладається третій зародковий листок, який виникає вперше саме у плоских червів. Мезодерма – середній зародковий шар, властивий зародкам багатоклітинних тришарових тварин.

Покриви становлять собою шкірно-м 'язовий мішок, який складається з одношарового епітелію та 2-3 шарів м'язів. У вільноживучих епітелій має війки, у паразитів – утворює тегумент. Тегументом називають оболонку із ущільненої цитоплазми клітин, що злилися між собою, яка здатна одночасно протидіяти перетравлюючій дії травних соків і всмоктувати продукти з порожнини кишок.

Порожнина тіла відсутня, проміжки між органами заповнені паренхімою. Паренхімо – пухка сполучна тканина, що виконує різноманітні функції: запасання поживних речовин, їх транспортування, виведення продуктів обміну, підтримання форми тіла та ін.

Особливості процесів життєдіяльності

Опора здійснюється завдяки клітинам паренхіми та шкірно-м'язовому мішку.

Рух забезпечується гладкими м'язами, які утворені з кільцевих, поздовжніх і діагональних м'язових волокон.

Травлення у травній системі, яка складається з переднього (ротовий отвір, глотка) і середнього (сліпо замкнена середня кишка) відділів. Заднього відділу немає. Неперетравлені рештки сидаляються через ротовий отвір. У деяких паразитичних видів (стьожкові черви) травна система взагалі відсутня і поживні речовини надходять через покриви.

Транспорт речовин по тілу відбувається шляхом дифузії. Кровоносна система у всіх плоских червів відсутня.

Дихання здійснюється через поверхню тіла. Дихальна система у всіх плоских червів також відсутня. У вільноживучих представників дихання аеробне, у паразитів – анаеробне за рахунок розщеплення глікогену. Анаеробне дихання – здатність організмів розщеплювати складні органічні речовини без участі кисню до більш простих з метою отримання енергії для процесів життєдіяльності.

Виділення здійснюється за участю видільної системи. З'являється в процесі еволюції вперше і побудована по типу протонефридіїв. Протонефридії – органи виділення деяких безхребетних тварин, які складаються із канальців, що починаються клітинами зірчастої форми, від яких у просвіт канальців спрямовані війки. Продукти обміну можуть накопичуватися в особливих клітинах паренхіми.

Регуляція функцій реалізується за участю нервової системи вузлового (гангліонарного) типу, яка розділена на центральну (ЦНС) то периферійну (ПНС). ЦНС складається з головного нервового вузла і нервових стовбурів, сполучених кільцевими перетинками. ПНС представлена нервовими відростками та нервовими закінченнями. У плоских червів відомі лише безумовні рефлекси.

Подразливість забезпечується органами чуттів у вигляді сенсил. Сенсиломи називають органи чуттів безхребетних тварин, які мають вигляд нерухомих війок чи інших утворів (волосин, виростів), до яких підходять нервові закінчення. У вільноживучих на голові можуть бути прості очі, органи рівноваги – стотоцисти. У паразитів органи чуттів розвинені слабко.

Розмноження статеве, яке здійснюється статевою системою із жіночих та чоловічих органів. У більшості плоских червів статева система гермафродитна. Гермафродитами є організми, які мають водночас жіночі та чоловічі статеві органи. Запліднення внутрішнє, може бути перехресним або внаслідок самозапліднення.

Розвиток у більшості вільноживучих – прямий. Паразитичні форми мають непрямий розвиток, у процесі якого личинка зазнає значних перетворень. Для життєвих циклів багатьох паразитичних видів необхідною є зміна хазяїв – одного чи двох проміжних та остаточного. Проміжні хазяї– організми, у тілі яких паразит розвивається та часто розмножується нестатево або партеногенетично. Остаточні хазяї – організми, в тілі яких паразит розмножується статевим способом.

Регенерація добре розвинена у вільноживучих видів.

Різноманітність плоских червів

Тип Плоскі черви поділяють на класи, з яких найчисельнішими є Війчасті черви, Сисуни та Стьожкові черви.

Тип Плоскі черви (Platyhelminthes)
Клас 1. Війчасті черви (Turbellaria)	Клас 2. Сисуни (Trematoda)	Клас 3. Стьожкові черви (Cestoda)

Війчасті черви – це група вільноживучих плоских червів, тіло яких вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3500 видів війчастих червів, з них в Україні – понад 200 видів. Більшість війчастих червів зустрічається в морях і прісних водах, менша кількість – у ґрунті, у вологих місцях на його поверхні. Форма тіла турбелярій – листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Часто зустрічаються яскраво забарвлені види, особливо в морях і теплих районах суходолу. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м'язів – повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття.

Типовим представником класу є планарія молочна, або біла. Вона живе у прісних водоймах зі стоячою водою.

Шкірно-м'язовий мішок має одношаровий війчастий епітелій і поздовжні, кільцеві та спинно-черевні м'язи. Кутикули у вільно- живучих червів немає. Проміжки між органами заповнені паренхімою. Ці черви є вільноживучими хижаками, які живляться і малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими. У планарії добре розвинена травна система, яка починається ротовим отвором, веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню розгалужену кишку. Відростки кишки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Органами виділення є протонефридії. У планарії є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла, нюхові ямки, сенсили і статоцисти. Статева система у цього виду гермафродитна, запліднення внутрішнє. Після запліднення яйця відкладаються у кокони. Розвиток у планарій прямий – з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Крім планарії молочної до класу Війчасті черви належать прісноводні планарії дугезія, чорно багатоочка.

Планарія молочна у розрізі: А – одношаровий епітелій; Б – кільцеві м'язи; В – поздовжні м'язи; Г – спинно- черевні м'язи; Д – шкірно-м'язовий мішок; Е – слизові залози; Є – війки; Ж – яєчник; 3 – нервова система; І – протонефридії; Й – паренхіма; К – сім'яник; Л – середня кишка; М – порожнина кишки

БІОЛОГІЯ+ Дивною біологічною особливістю планарій є їхня реакція на несприятливі впливи зовнішнього середовища. Наприклад, при нестачі кисню чи підвищенні температури води планарії розпадаються на шматочки, які регенерують при настанні сприятливих умов. Це явище називається аутотомісю. Таку здатність мають також ящірки, у яких відламується хвіст, восьминоги, які втрачають щупальця, коли їх зловить ворог, голотурії, які викидають назовні кишечник, комахи і павуки, у яких відриваються кінцівки та ін.

Сисуни – група виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються непочленованим тілом та наявністю двох присосок. Клас налічує понад 4000 видів. Тіло без війок, зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосок: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо. Сисуни – гермафродити. Вони дуже плодючі (понад 20 тисяч яєць за добу). Усі сисуни мають складний життєвий цикл з декількома личинковими стадіями та зміною хазяїв – остаточного і проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками (мірацидій). Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска визначеного виду, який стає проміжним хазяїном сисуна. У тілі молюска вона перетворюється на другу личинкову стадію – спороцисту, усередині якої внаслідок партеногенезу розвивається велика кількість редій, а згодом церкаріїв. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом (церкарії) залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. Після зимівлі цисти разом з травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється, і молодий сисун проходить у кишечник, а потім в органи (печінка, легені, протоки підшлункової залози, жовчні протоки), де й паразитує. До класу Сисуни належать сисун печінковий, сисун котячий, сисун ланцетоподібний, сисун китайський, сисун легеневий та ін. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун, який паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді – в людини.

Стьожкові черви – група виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються сегментованим стрічкоподібним тілом. Клас налічує понад 3500 видів. Тіло складається з голівки, шийки і членистої стробіли, окремі сегменти якої називаються проглодитами. На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп'як), присоски і гачки (свинячий ціп'як, ехінокок) або ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий). Шкірно-м'язовий мішок має товсту оболонку з мікроворсинками для збільшення всмоктувальної поверхні, кільцеві та сильно розвинуті поздовжні м'язи. Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи тільки в тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. У паренхімі розташовані видільна (з протонефридіїв), нервова (драбинчаста) та статева (гермафродитна) системи. У зв'язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Статева система стьожаків має складну будову. Проглодити, що розташовані безпосередньо за шийкою, називаються юними і мають тільки чоловічу статеву систему. Середину тіла складають гермафродитні членики, а кінець стробіли складається зі зрілих члеників, що містять заповнену яйцями матку. Зрілі членики відриваються від тіла черв'яка і виводяться разом із фекаліями назовні. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна. У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка (онкосфера), яка проникає у кровоносні судини та з кров'ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну (друга личинкова стадія), що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м'язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного або провареного фінозного м'яса стає остаточним хазяїном ціп'яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп'яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників. Таким чином, розвиток відбувається зі зміною хазяїв і двомо личинковими стадіями. Найбільш поширеними представниками класу є ціп'як бичачий (або неозброєний), ціп'як свинячий (або озброєний), ціп'як карликовий, ехінокок, альвекок, стьожак широкий та ін.

Значення плоских червів у природі та житті людини

Багато видів плоских червів є паразитами, які спричинюють небезпечні для людини і тварин захворювання, що називаються гельмінтозами, а самих червів – гельмінтами. Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 видів гельмінтів з типів Плоскі й Круглі черви викликають захворювання людей у всіх частинах світу. Гельмінти паразитують в усіх органах людини, оскільки шляхи зараження різноманітні: а) з їжею і водою (аліментарний шлях); б) зі слиною кровосисного переносника; в) активне проникнення через покриви тіла. Упродовж еволюції вони набули пристосувань до паразитичного способу життя, основними з яких є: а) наявність органів прикріплення (присосок, гачків); б) товсті оболонки тіла, непроникні для їдких рідин; в) спрощення чи відсутність травної системи, нервової системи, органів чуттів; г) анаеробне дихання; д) гермафродитизм і підвищена плодючість; е) складний цикл розвитку зі зміною середовищ існування та хазяїна; є) непрямий розвиток тощо. Гельмінти мають антигени у своїх покривах і тому призводять в організмі хазяїна до формування імунної відповіді. При гельмінтозах імунітет має специфічні особливості. Основними заходами попередження зараження плоскими паразитичними червами є ветеринарний контроль за м'ясом на бойнях, ринках; очищення води, захист водойм від забруднення нечистотами; санітарний контроль за сміттєзвалищами в населених пунктах; недопущення використання незнезаражених фекалій як добрив; систематичні медичні огляди для виявлення та лікування хворих тварин і людей; знищення проміжних хазяїв (наприклад, молюсків); дотримання правил особистої гігієни – миття рук перед їдою, боротьба з мухами, переборення, прожарення, просолення м'яса, риби, застосування в їжу митих овочів, фруктів.

Найпоширеніші паразитичні плоскі черви та гельмінтози

Назва виду і хвороби	Проміжні хазяї	Остаточні хазяї	Шкода, якої завдають паразити
Сисун печінковий (фасциольоз)	Ставковик малий	ВРХ, свині, вівці, кози	Руйнування тканин печінки, запалення жовчних проток, розлади кишечника
Сисун котячий (опісторхоз)	Молюск бітінія і коропові риби	Людина, хижі ссавці, що харчуються рибою	Цироз печінки, застій жовчі, розлади кишечника
Ціп'як бичачий (геніаринхоз)	ВРХ	Людина	Отруєння організму продуктами обміну, розлади травлення, недокрів'я
Ціп'як свинячий (теніоз)	Свині	Тільки людина	Отруєння організму продуктами обміну, розлади травлення, недокрів'я
Стьожак широкий (дифілоботріоз)	Рачки- циклопи і риба	Людина, рибоїдні звірі	Кишкова непрохідність, отруєння організму, недокрів'я, виснаження
Ехінокок (ехінококоз)	Людина, травоїдні ссавці	Хижі ссавці (собаки, вовки, шакали, лисиці)	Отруєння організму, порушення роботи органів

Серед вільноживучих плоских червів значна кількість видів є хижаками, які регулюють кількість тваринних організмів у біоценозах. Зустрівши жертву, ці хижі черви вивертають довгу мускулисту глотку з рота, проникають у тіло і вводять рідину, що розчиняє тканини. Таким чином, у плоских червів можливе і зовнішнє позаорганізмове травлення. Неперетравлені рештки видаляються з організму. Але деякі турбелярії можуть використовувати окремі клітини жертви. Наприклад, при поїданні гідр планаріями їхні жалкі клітини не руйнуються, а переміщуються в покриви червів і захищають їх.

Плоскі вільноживучі черви є і поживою для інших хижаків. Але вони мають захисні механізми, які часто перешкоджають цьому. У їхніх покривах є велика кількість слизових залоз, серед яких – рабдитні клітини з палочками, що можуть заломлювати світло. Крім того, при подразненні вони вистрілюються назовні і, при взаємодії з водою, утворюють неприємний слиз, який захищає їх від поїдання.

Вільноживучі плоскі черви часто зустрічаються в акваріумах з недостніми гігієнічними умовами і відомі в акваріумістів як "скляні черви". Вони нападають на ікру і, можливо, на мальків.

ТИП ПЕРВИННОПОРОЖНИННІ, АБО КРУГЛІ ЧЕРВИ

Загальна характеристика Круглих червів

Круглі черви (Nema t helm in thes) – багатоклітинні двобічносиметричні тришарові тварини, у яких є первинна порожнина тіла. Тип Круглі черви об'єднує майже 30 тисяч видів і є одним із найчисленніших типів тваринного світу. Учені вважають, що їх є значно більше – близько мільйона видів. Первиннопорожнинні живуть у ґрунті та водоймах, серед них є хижаки та сапротрофи, відомо багато паразитів людини, тварин і рослин. Прогресивними рисами організації Круглих червів, порівняно з плоскими червами, є поява первинної порожнини тіла, задньої кишки то рух їжі в одному напрямку, роздільностатевість, а відсутність кровоносної і дихальної системи вказує на їх примітивність.

Особливості будови

Тіло несегментоване, має веретеноподібну форму, видовжене, округле на поперечному розрізі, із загостреними кінцями. Розміри коливаються від 0,3-1 мм до 8 м.

Покриви представлені шкірно-м'язовим мішком, який утворюють кутикула, гіподерма і поздовжній шар м'язів (гладка мускулатура) у вигляді чотирьох стрічок. Кутикула – шар щільної речовини, що вкриває поверхню тіла і виконує опорно- рухову та захисну функції. Цей шар утворюється клітинами одношарового епітелію, у якому активно відбуваються обмінні процеси й інтенсивний біосинтез речовин. Отже, гіподерма – покривна епітеліальна тканина безхребетних, клітини якої здатні виділяти кутикулу і затримувати шкідливі для гельмінта речовини.

Порожнина тіла первинна (протоцель), заповнена рідиною. Особливість цієї порожнини полягає в тому, що вона не вистеляється епітелієм. У ній розташовуються внутрішні органи нематод. Крім того, у порожнині під великим тиском знаходиться рідина, що створює опору для соматичної мускулатури. До складу органів входить невелика і, як правило, постійна кількість клітин (евтелія), що обмежує здатність до регенерації.

Особливості процесів життєдіяльності

Опора здійснюється шкірно-м'язовим мішком та рідиною порожнини. Рідина перебуває під тиском і утворює гідроскелет, який є опорою для м'язів.

Рух м'язовий, обумовлений поздовжніми гладкими м'язами, поєднаними у чотири стрічки. Пересуваються круглі черви, скорочуючи по черзі спинні і черевні стрічки і вигинаючи тіло.

Травлення здійснюється дещо складнішою, ніж у плоских червів, травною системою. Вона починається ротовим отвором, який розташований на передньому кінці тіла і оточений трьома "губами". Далі йде глотка, що діє подібно до насоса під час живлення. Глотка переходить у стравохід, який має одне або два потовщення (бульбуси), а стравохід – у кишку, яка закінчується анальним отвором. Травна система поділяється на три відділи – передній, середній і задній. Передній і задній відділи – ектодермального походження, середній – ентодермального. Отже, у круглих червів травна система вже є наскрізною, у ній з'являються задній відділ з анальним отвором.

Транспортування речовин відбувається в тілі шляхом дифузії. Кровоносна і дихальна системи відсутні, що вказує на примітивність організації цих червів. Газообмін через всю поверхню тіла, у паразитів – анаеробне дихання за рахунок розщеплення глікогену, у вільноживучих – аеробне.

Виділення забезпечується видільною системою, утвореною парою шкірних залоз (два бокових канали з видільною порою позаду ротового отвору). Крім залоз, видільну функцію здійснюють фагоцитарні клітини, які розташовані вздовж видільних каналів. Вони поглинають і нагромаджують нерозчинні продукти життєдіяльності, чужорідні тіла з рідини порожнини тіла.

Регуляція процесів здійснюється нервовою системою вузлового (гангліонарного) типу. ЦНС утворена навкологлотковим нервовим кільцем і нервовими стовбурами, ПНС представлена нервовими відгалуженнями.

Органи чуттів розвинені слабко, особливо в паразитів. Вони представлені органами дотику – дотиковими горбиками (папілли), які розташовані переважно навколо рота, а в самців – і на задньому кінці тіла. Крім того, є ще дотикові щетинки, на передньому кінці органи хімічного чуття – бічні органи (амфіди), у деяких вільноживучих – світлочутливі вічка.

Розмноження за участю роздільностатевої системи, запліднення внутрішнє, у багатьох видів – статевий диморфізм. Статевий диморфізм – явище, за якого самці та самки одного виду відрізняються за особливостями зовнішньої будови, забарвлення, поведінки тощо.

Розвиток у більшості – прямий. Для життєвих циклів більшості паразитичних видів властива відсутність зміни хазяїв. Розвиток личинок супроводжується линянням, оскільки кутикула володіє нерозтяжністю, що перешкоджає росту. Линяння – процес періодичної зміни покривів чи їхніх похідних.

Різноманітність круглих червів та середовища їхнього існування

До типу Круглі черви належать кілька класів: Черевовійчасті, Коловертки, Кіноринхи, Волосові та ін. Найбільшим є клас Власне круглі черви, або нематоди (Nematodo)3 такими рядами, як Аскариди (представники: людська, свиняча, коняча аскариди), Трихоцефаліди (представники: волосоголовець, трихінела), Оксиуріди (представники: гострики) та ін.

Залежно від місцезнаходження і способу живлення нематод поділяють на вільноживучих і паразитів. Більшість власне круглих червів – вільноживучі види, серед яких є мешканці ґрунтів, водойм тощо. За характером живлення вільноживучі круглі черви поділяються на:

• сапрофаги – тварини, що живляться рештками рослин і тварин, розкладаючи складні сполуки на прості речовини; беруть участь у поверненні в колообіг тих речовин, що входили до складу мертвої органіки, сприяють збільшенню родючості ґрунту;
• хижаки – тварини, що поїдають інших червів, комах, кліщів;
• фітофаги – тварини, що живляться живими рослинами та грибами, заковтуючи їх цілими або проколюючи зубцями, а потім висмоктуючи сік.

Є серед нематод і паразити рослин (фітонематоди), які можуть завдавати значних збитків сільському господарству. Завдяки наявності твердих колючих утворів навколо рота (стилетів), вони можуть ушкоджувати підземні частини рослин, живитись вмістом клітин, проникати у тканини. Стеблова нематода картоплі – паразит, який розвивається в тканинах бульб, унаслідок чого картопля перетворюється на грудку брунатної трухлявини. Може знищити до 80% бульб, що зберігаються в овочесховищах. Бурякова нематода – паразит, який оселяється в кореневій системі та спричиняє відмирання коренів, чим різко знижує врожай цукрового буряку. Голові нематоди – паразити, які оселяються всередині коренів рослин і виділяють речовини, що спричиняють розвиток на коренях пухлин – галів (призводять до відмирання і загнивання коренів, пригнічення росту або загибелі рослини).

Деякі нематоди паразитують в організмах тварин і людини. Одним із найпоширеніших гельмінтів людини є аскарида людська. Людсько аскарида (Ascaris /umbr/coides) – паразитичний круглий черв, що є збудником аскаридозу. Аскариди мешкають у просвіті кишечника і живляться його вмістом. Органів прикріплення вони не мають, тому весь час рухаються назустріч харчовим масам. Тривалість їхнього життя становить 11-12 місяців. У зараженої людини спостерігаються розлади роботи органів травлення, гострі болі в кишечнику, може розвиватися недокрів'я тощо. Аскариди роздільностатеві: самки сягають завдовжки до 44 см, самці – до 25 см. Весь цикл розвитку відбувається в одному хазяїні. З кишечника людини яйця аскариди виводяться в довкілля. Людина заражається, коли з немитими овочами, фруктами, сирою водою, брудними руками до

її кишечнику потрапляють зрілі яйця паразита. У шлунку з яєць виходять личинки. Спочатку личинки аскарид проникають у кровоносні судини стінок кишечника, а потім з кров'ю через печінку та серце потрапляють у легені. Через деякий час вони руйнують стінки легеневих пухирців і по повітроносних шляхах через глотку потрапляють знову до кишечника людини, де й стають статевозрілими. Упродовж переміщення личинки ушкоджують тканини органів, можуть спричиняти запалення легенів і задуху. Яйця аскарид досить стійкі до несприятливих умов довкілля і тривалий час (до 7 років) можуть зберігати свою життєздатність.

Поперечний зріз тіла аскариди: А – кутикула; Б – гіподерма; В – поздовжні м'язи; Г – стінка кишки; Д – шкірні залози; Е – спинний нервовий стовбур; Ж – первинна порожнина тіла; З – черевний нервовий стовбур; І – матка; Й – яєчник.

Волосоголовець людський живе в товстій (сліпій) кишці людини, спричиняючи хворобу трихоцефальоз. Переднім звуженим кінцем тіла гельмінт заглиблюється в слизову оболонку кишки і живиться кров'ю. Волосоголовці у кишках людини живуть приблизно 5 років. Самка виділяє велику кількість яєць у просвіт кишок: дозрівають вони у навколишньому середовищі протягом місяця. Людина заражається через забруднену яйцями їжу або питну воду.

Поширеними паразитами людини є гострики, які є збудниками ентеробіозу. Від цього гельмінта страждають, в основному, діти. Гострики паразитують в нижньому відділі тонкої та у верхньому відділі товстої кишок. Живуть 3-4 тижні. Тіло гострика веретеноподібне, самка – 10-13 мм, самець 8-11 мм завдовжки. Задній кінець тіла самки видовжений і загострений, у самця він спірально закручений. Після запліднення самці гинуть, а самки виповзають через задній прохід і тут на складках шкіри відкладають яйця (близько 12 000), після чого теж гинуть. Відкладання яєць, яке відбувається звичайно вночі, спричинює сильний свербіж. При почухуванні шкіри навколо ануса дитина забруднює руки, які стають причиною повторного зараження. Діти можуть заражатися від дорослих через брудні руки.

Ще одним поширеним паразитом людини є трихінело – збудник трихінельозу. Трихінели розвиваються в одному організмі, який є спочатку остаточним, а потім – проміжним хазяїном паразита. Природне зараження трихінельозом зареєстроване у багатьох видів ссавців, зокрема у свиней, диких кабанів, ведмедів, борсуків, а також у людини. Дорослі трихінели паразитують у кишечнику, переважно в дванадцятипалій кишці, а личинки – у скелетних м'язах. Людина заражається, з'ївши свинину або м'ясо диких тварин, у яких в капсулах містяться личинки паразита. У кишечнику стінки капсули розчиняються, личинки виходять у тонку кишку і прикріплюються головним кінцем до стінки кишечника. Основна маса гельмінтів досягає статевої зрілості на 2-3-й день після зараження. Кожна самка за двотижневий період народжує в середньому 1500 личинок. Через грудну лімфатичну протоку вони заносяться у кров'яне русло, звідки проникають в органи і тканини тварин чи людини. Мігруючі личинки можуть багато разів циркулювати по кров'яному руслу і виходити в тканини. Але тільки ті личинки, які потрапляють у скелетні м'язи, продовжують розвиватися. Дорослі трихінели живуть 28 днів.

Найбільшим із паразитуючих в організмі людини нематод є ришта – збудник дракункульозу. Самка досягає ромірів 70-120 см. Проміжним хазяїном цього паразита є прісноводний рачок – циклоп, остаточним – людина, можуть бути домашні та дикі тварини. Зазвичай уражається підшкірна клітковина в ділянках нижніх кінцівок, можуть вражатися і верхні кінцівки, живіт, спина тощо. Людина заражається, випадково проковтнувши циклопа із сирою водою.

Основними заходами боротьби і профілактики захворювань, що викликаються паразитичними круглими червами, є:

1. Виявлення та лікування хворих, оскільки вони є джерелом розповсюдження паразитів.
2. Упровадження в побут миття та термічної обробки ягід, овочів, зелені й фруктів, які вживають у сирому вигляді.
3. Після роботи на городі, в ягіднику чи фруктовому саду, а дітям – після ігор на землі слід ретельно мити з милом руки.
4. Проведення комплексу оздоровчих заходів: заборона удобрювання городів і ягідників не знезараженими фекаліями, утримання туалетів у належному сані

тарно-гігієнічному стані, надійне знезаражування нечистот і стічних вод, заборона вирощування на полях зрошення ягід і овочів, які використовують у їжу в сирому вигляді, знищення пацюків, які є джерелом зараження свиней.

5. Дотримання правил особистої та громадської гігієни: ретельно мити руки з милом перед їжею і після відвідування туалету; коротко стригти нігті; викорінювати у дітей, а іноді й у дорослих звичку гризти нігті та брати в рот пальці, ручки тощо.
6. Не використовувати в їжу м'ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарної експертизи.
7. Утримувати свиней в умовах, які виключають можливість поїдання трупів заражених тварин. Свинину і м'ясо диких тварин потрібно обов'язково досліджувати на трихінельоз.

Роль круглих червів у природі та житті людини

Нематоди є найчисленнішими з усіх багатоклітинних тварин-мешканців ґрунту. Багато з них є сапротрофами і розкладають органічні рештки. Разом з бактеріями, грибами вони є основними редуцентами в природі. Розкладаючи мертву органіку, ґрунтові вільноживучі черви беруть участь у процесах ґрунтоутворення.

Деякі круглі черви є хижаками, які можуть поїдати інших червів, ґрунтових найпростіших. Вони можуть стати поживою і для інших хижаків. Наприклад, хижі гриби створюють ловильні петлі із своїх ниток грибниці, які можуть швидко набрякати і затягувати пастки після дотику черв'яка. Також грибниця може створювати клейкі сітки, які здатні упіймати круглих червів довжиною до 1 см. Людина може застосувувати їх у біологічному способі боротьби із шкідниками (хижі нематоди поїдають комах-шкідників). Біологічний спосіб боротьби – застосування для регуляції чисельності шкідливих організмів їхніх природних ворогів (паразитів, хижаків тощо).

Серед круглих червів є паразити рослин. Наприклад, галова, бурякова, картопляна, цибулева, стеблова нематоди та інші завдають рослинам великої шкоди. Такі паразити, як кінська, свиняча аскариди, нектонема (паразит крабів), волосатики завдають шкоди тваринам. Людина страждає від таких паразитів, як аскарида людська, гострики, волосоголовець людський, трихінела, ришта та ін.

Найпоширеніші паразитичні види круглих червів

Назва виду і хвороби	Хазяї	Шкода, якої завдають паразити людині
Аскариди свиняча, кінська, людська (аскаридоз)	Свині, коні, собаки, коти, людина	Отруєння продуктами обміну, розлади кишечника, недокрів'я, травмування стінок кишечника, печінки й легень під час міграції личинок
Гострики (ентеробіоз)	Людина	Неспокійний сон, зниження працездатності, нервові розлади, можуть бути причиною апендициту
Трихінела (трихінельоз)	Людина, свині	Біль у м'язах, набряки обличчя, особливо повік, кон'юнктивіти, підвищена температура, зміни складу крові, головні болі, слабкість, зниження працездатності, дегенерація м'язових волокон

До Червоної книги України занесено 2 види: аксонолайм замковий (III категорія), хромадорина двоока (II категорія).

ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, АБО КІЛЬЧАКИ

Загальні ознаки Кільчастих червів

Кільчасті черви – багатоклітинні двобічносиметричні тришарові тварини, у яких є вторинна порожнина тіла. Тип Кільчаки об'єднує понад 9000 видів (в Україні – близько 450 видів). Живуть у морських і прісних водах, а також у ґрунті Порівняно з представниками інших типів червів, кільчаки мають значно вищий рівень організації. Прогресивними рисами організації кільчастих червів є: 1) поява вторинної порожнини тіла; 2) поділ тіла на окремі сегменти (метамерія); 3) появо примітивних кінцівок (параподій у багатощетинкових червів); 4) поява кровоносної та дихальної систем (зовнішні зябра у багатощетинкових червів); 5) розвиток метанефридіїв.

Особливості будови

Тіло у кільчаків багатоклітинне, утворене багатьма сегментами. Багатократне повторення сегментів тіла названо метамерією. Виникає цей принцип організації тіла в процесі еволюції у зв'язку з подовженням тіла. Сегменти – подібні за будовою частини тіла, розміщені послідовно один за одним. Сегменти ззовні і всередині однакові, тому в кільчаків гомономна метамерія, або сегментація, тіла. На сегментах тулуба у багатьох представників є щетинки. Тіло складається з головного кінця, тулуба та анальної лопаті. Такий чіткий поділ тіла на відділи спостерігається у кільчаків уперше.

Покриви представлені добре розвиненим шкірно-м'язовим мішком, до складу якого входять: щільна тоненька кутикула, гіподерма і два шари м'язів (кільцевий і поздовжній). У шкірі є багато слизових залоз.

Порожнина тіла вторинна (целом) сегментована. Вона відрізняється від первинної порожнини наявністю власної епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає до стінок мішка, а з другого – до стінок травної трубки. Листки вистилки зростаються над і під трубкою, утворюючи брижу, яка ділить целом на праву і ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на камери, кількість яких відповідає кількості сегментів. Целом заповнений рідиною, яка за хімічним складом дуже близька до морської води. Целомічна рідина перебуває у постійному русі і виконує ряд важливих функцій: омиваючи органи тіла, разом із кров'ю постачає їм поживні речовини й кисень, сприяє видаленню СО2 та продуктів обміну, переміщує біологічно активні речовини і фагоцити та ін.

Особливості життєдіяльності

Опора пов'язана з гідроскелетом, що функціонує завдяки целомічній рідині.

Рух м'язовий. У багатощетинкових червів наявні м'язові вирости сегментів тіла – параподії, які утворюють рухальний апарат. У малощетинкових на їхньому місці – пучечки щетинок.

Травлення забезпечується диференційованою травною системою, яка має три відділи: передній (рот, глотка, стравохід з волом, шлунок з м'язистими стінками), середній (середня кишка) і задній (задня кишка з анусом). Кожний відділ системи виконує свою особливу функцію. Наприклад, у стінці середньої кишки є клітини, які виділяють травні ферменти, і клітини, які перетравлюють їжу, тому основною функцією цього відділу є перетравлення і всмоктування їжі.

Транспортування речовин у кільчаків уже здійснюється за участю кровоносної системи, яка з'являється вперше. У кільчастих червів замкнена кровоносна системі – система, у якій кров рухається лише судинами і не потрапляє до порожнини тіла. Утворена їхня кровоносна система спинною і черевною кровоносними судинами, з'єднаними між собою кільцевими судинами. Від цих судин відходять дрібні капіляри, які, розгалужуючись, утворюють у шкірі і внутрішніх органах густу мережу. Рух крові зумовлений пульсацією кільцевих судин, серця у них немає. Кров може бути безбарвною або забарвленою через наявність дихальних пігментів: хлорокруоріну (визначає зелене забарвлення крові), гемоглобіну і гемоеритрину (зумовлюють червоний колір).

Дихання здійснюється вже за участю дихальної системи, яка з'являється вперше. її поява пов'язана з інтенсивнішим обміном речовин порівняно з попередніми групами безхребетних. В окремих морських кільчаків виникають органи водного дихання – зябра, що становлять собою тонкостінні утвори з розгалуженою сіткою судин, які розташовуються на параподіях, голові та хвості. Але в більшості кільчаків газообмін здійснюється через покриви.

Виділення відбувається за участю видільної системи, утвореної спеціальними органами – метанефридіями. Ці органи починаються в порожнині тіла лійкою, від якої тягнеться канал, що відкривається назовні в іншому сегменті. У кожному сегменті розташована пара таких органів виділення.

Регуляція процесів здійснюється нервовою вузловою системою ланцюжкового типу. ЦНС утворена надглотковим і підглотковим нервовими вузлами, навкологнотковими перемичками та черевним нервовим ланцюжком. ПНС представлена нервовими відгалуженнями.

Подразливість забезпечують добре розвинені органи чуттів. У покривах є чутливі клітини, які розрізняють смаки і запахи, органами дотику є вусики, щетинки, наявні органи зору, інколи – органи рівноваги.

Розмноження здебільшого статеве за участю статевої системи. Багатощетинкові черви – роздільностатеві, а малощетинкові та п'явки – гермафродити. Запліднення може бути як зовнішнім, так і внутрішнім. У водних кільчастих червів зустрічається і нестатеве розмноження, за якого їх тіло може розпадатися на декілька неоднакових частин (невпорядкований поділ) або на окремі сегменти (множинна фрагментація).

Розвиток у малощетинкових і п'явок – прямий. У багатощетинкових – непрямий, за якого утворюється личинка трохофоро. Вона деякий час плаває у воді, потім осідає на дно і перетворюється на дорослий організм.

Регенерація добре розвинена у малощетинкових і багатощетинкових, а у п'явок ця здатність втрачена.

Різноманітність кільчастих червів

Тип поділяють на кілька класів, зокрема Багатощетинкові, Малощетинкові, П'явки.

Тип Кільчасті черви (Annelida)
Клас 1. Багатощетинкові черви (Polichaeta)	Клас 2. Малощетинкові черви (Oligochaeta)	Клас 3. П'явки (Hirudinea)

Багатощетинкові черви, або поліхети – клас кільчастих червів, які на кожному сегменті тулуба мають параподії з численними щетинками. До цього класу належить близько 5300 видів, які живуть, переважно, у морях, і лише поодинокі представники пристосувалися до життя у прісних водоймах чи вологих місцях суходолу. Ведуть донний спосіб життя (бентосні тварини), деякі – вільноплаваючі, є й сидячі форми, що виділяють навколо себе захисні трубки. Переважно хижаки, але серед них багато рослиноїдних та всеїдних форм. Серед поліхет зустрічаються і види-коменсали, які живуть всередині губок, у черепашках раків-самітників або на морських зірках. Тіло багатощетинкових червів складається з головного відділу, сегментованого тулуба та анальної лопаті. На голові є очі, органи дотику – щупальця, органи нюху – нюхальні ямки, у деяких – органи рівноваги (статоцисти). На тулубових сегментах є парні бокові вирости з щетинками – параподії – примітивні кінцівки, за допомогою яких черви плавають, повзають або зариваються в ґрунт. Багатощетин- кові в основному володіють шкірним диханням, однак у деяких видів є зябра. Більшість багатощетинкових червів – роздільностатеві тварини. Запліднення яєць відбувається у воді. Розвиток непрямий, за якого з яєць виходять вільноживучі личинки трохофори, які рухаються за допомогою війок. Найвідомішими представниками класу є піско- жил, нереїда і палоло.

Піскожил (Arenico/o marina) – морський багатощетинковий черв'як, який живе у Чорному морі і може сягати 30 см завдовжки. Усе життя проводить у глибокій нірці з піску. Живиться дрібними водоростями, тваринами й різними неживими часточками, захоплюючи їх разом з піском. Є основним кормом промислових риб.

Нереїс (Nereis virens), або нереїда, – багатощетинковий черв'як, який живе в Азовському морі. Належить до бентосу – повзає по дну моря за допомогою пара- подій. Є основним кормом промислових риб. Акліматизований у Каспійському морі, інтенсивно там розмножився і став важливою складовою частиною в живленні осетрових риб.

Палоло (Eunice viridis) – морський багатощетинковий черв'як, який живе в коралових рифах тропічних островів Тихого океану. Забарвлення тіла у палоло зеленкувате, розміри – до 1 м. Двічі на рік у певній фазі Місяця статевозрілі особини з'являються у великій кількості на поверхні води для розмноження.

Малощетинкові черви, або олігохети – група кільчастих червів, які на кожному сегменті тулуба мають нечисленні щетинки. До цього класу відносять понад 5000 видів, які є, переважно, мешканцями прісних вод і ґрунту, значно рідше зустрічаються в солоній воді. Більшість малощетинкових має розміри від 0,5 мм до 40 см, а деякі види тропічних земляних червів досягають 3 м. Особливостями зовнішньої будови малощетинкових червів є сегментація тіла (від 5-6 до 600 кілець), відсутність параподій (на їхньому місці є пучечки нечисленних щетинок), наявність залозистого пояска в передній частині тіла у статевозрілих особин та ін. Найвідомішими представниками олігохет є дощові черв'яки і трубочники.

Звичайний дощовий черв'як (Lumbricus terrestris) – вид малощетинкових червів, який пристосувався до життя у ґрунті. Ці черви належать до родини справжніх дощових черв'яків, яка об'єднує близько 300 видів. Розміри тіла коливаються від 2 до 50 см. На півдні України черв'яки досягають більших розмірів. Пересуванню в ґрунті сприяє видовжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Пересуваються, поперемінно скорочуючи і розслаблюючи кільцеві та поздовжні м'язи шкірно-м'язового мішка. Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятися за найменші нерівності ґрунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв'яка, перешкоджає його висиханню, сприяє диханню, має

Внутрішня будова дощового черв'яка: А – кутикула; Б – гіподерма; В – кільцеві м'язи; Г – поздовжні м'язи; Д – шкірно- м'язовий мішок; Е – вистилаючий епітелій; Є – черевний нервовий ланцюг; Ж – черевна кровоносна судина; З – щетинки; І – метонефридії; Й – стінка кишки; К – целом; Л – спинна кровоносна судина

антибіотичні властивості. Живляться дощові черв'яки відмерлими рослинними рештками, що містяться в ґрунті. У ґрунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У теплу і вологу погоду вони вночі виповзають зі своїх нірок, відшукують сире опале листя, напівзігнилі травинки і все це затягують у нірки. Отже, дощові черви – типові сапрофаги. Заковтують вони і ґрунт, який можна побачити в їхньому кишечнику. Перероблений ґрунт черви викидають на поверхню у вигляді характерних купок, поява яких навесні свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен черв'як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, що дорівнює масі його тіла. В Україні відомо понад 50 видів дощових червів, деякі з них занесено до Червоної книги України (наприклад, ейзенія Гордєєва).

Трубковик звичайний (Tubifex tubifex) – прісноводний червонуватий тонкий черв'як розміром 2-5 см. Живе в мулистих ґрунтах прісних, дуже забруднених, з недостатньою кількістю кисню водоймах. Передній кінець черв'яка заглиблений у мул, а задній висувається назовні й беззупинно звивається – ці рухи забезпечують приплив свіжої води, необхідної для дихання. Можуть витримувати значне забруднення водойм різними речовинами (нафтопродуктами, пестицидами тощо). У шкірі задньої частини тіла особливо багато кровоносних капілярів. Навколо цієї частини тіла утворюється трубочка, що складається з мулових частинок, склеєних слизом черв'яка. Заковтує пісок з мулом і засвоює поживні речовини, які в ньому містяться. Його використовують як корм для акваріумних рибок, є базою живлення для прісноводних тварин, зокрема риб.

П'явки – група кільчастих червів, які характеризуються наявністю двох присосок і відсутністю щетинок. До класу належить близько 400 видів, поширені в прісних водоймах, морях, іноді трапляються на суходолі. Серед них є хижаки, що живляться дрібними тваринами (молюсками, черв'яками), та кровосисні види – організми, які можуть живитися кров'ю хазяїна і, на відміну від паразитичних, не використовують організм живителя як середовище життя. Живителем називають організм, кров'ю якого живиться кровосисний вид. П'явки мають тіло завдовжки до 20 см, воно поділяється на 34 сегменти. Мають поясок, де формуються яйця. Як і більшість кільчастих червів, п'явки – гермафродити. Існують прісноводні, морські та сухопутні види п'явок. В Україні – понад 25 видів, у тому числі – європейська медична п'явка, велика і мала несправжні кінські п'явки, риб'яча п'явка та ін.

Медична п'явка (Hirudo medicinalis) має сегментоване тіло довжиною 8-12 см. На темному спинному боці тіла є характерний малюнок з трьох пар іржаво-червоних або червоно-жовтуватих поздовжніх смуг. Живе в невеликих стоячих водоймах з мулким дном, які поросли рослинністю. Живиться кров'ю земноводних і ссавців. Задня присоска використовується для прикріплення, тоді як через передню, яка має щелепи і зуби, відбувається харчування. У ротовій порожнині, яка розташована на дні передньої присоски, є три щелепи. Вони прорізують шкіру тварини, до якої п'явка присмокталася. У ранку виділяється слина, що містить гірудин. Гірудин – речовина, яка виробляється слинними залозами п'явки для запобігання зсіданню крові. Кров, оброблена слиною п'явки, може довго зберігатися про запас у великих кишенях її кишок – завдяки цьому тварина може довго голодувати (від кількох місяців до року). Медична п'явка – гермафродит, для якого характерний прямий розвиток. Вона відкладає яйця купками біля води (але не у воді), у темних вологих місцях. Використовується в медицині при захворюваннях кровоносної системи, гангренах і трансплантації органів.

Значення кільчаків у природі та житті людини

Кільчасті черви відіграють значну роль у природі. Прісноводні та морські кільчасті черви є базою живлення для інших тварин. Наприклад, нереїди і піскожили є основою живлення багатьох промислових риб. Малощетинкові (трубочники) є хорошим кормом для багатьох видів прісноводних риб, дощові черви – основна їжа кротів, їжаків, жаб, шпаків та ін. Дощові черви відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення, що вперше відзначив англійський біолог Ч. Дарвін. Вони прокладають у ґрунті довгі ходи, які полегшують проникнення дощової води, повітря до кореневої системи рослин, забезпечують швидке розкладання опалого листя і утворення гумусу. Крім того, вони беруть участь у перемішуванні ґрунту, виносячи на поверхню з глибших шарів частинки землі, які містять неорганічні компоненти. Викиди червів мають pH = 7,0, тому вони запобігають окисленню та олужненню ґрунту. Таким чином, наявність дощових червів у ґрунті сприяє підвищенню його родючості і є показником стану ґрунту.

Деяких з кільчастих червів, наприклад тихоокеанського палоло, людина споживає в їжу. У цього черв'яка розмноження збігається з певною фазою Місяця. У період розмноження палоло в незліченній кількості підіймаються з дна і скупчуються в поверхневих шарах води. Саме тоді їх виловлюють жителі островів Тихого океану для споживання в їжу. Окремих кільчаків (каліфорнійський червоний черв'як) розводять у промислових умовах (вермікультура) і використовують у вигляді харчових добавок для худоби, для утилізації побутових відходів, вироблення високоякісних екологічно чистих добрив. Як корм для акваріумних риб використовують трубковика.

П'явка медична сатає в нагоді в медицині для лікування тромбофлебіту, деяких форм гіпертонічної хвороби та інших захворювань. Існує навіть окремий метод лікування п'явками – гірудотерапія. Ефект такого лікування є комплексним. П'явка, що присмокталася до шкіри, викликає місцеву кровотечу, що може ліквідувати венозний застій крові, посилити кровообіг у цій ділянці тіла. Крім того, у кров потрапляють речовини, що зумовлюють знеболювальний і протизапальний вплив, зменшується імовірність тромбозів, спадають набряки. П'явка риб'яча (Piscicola geometra) нападає на рибу і може спричинити захворювання, відоме як пісцикольоз. Риб'ячі п'явки завдають значних збитків риборозплідникам. Зустрічаються п'явки не тільки в прісних водоймах і на суходолі, а й у морях і океанах. Серед них – морська риб'яча п'явка, що паразитує на камбалах у прибережних водах Курильських островів.

До Червоної книги України занесено 7 видів кільчастих червів: ейзенія Гордєєва (родина Дощовикові), жабоп'явка алжирська (родина Плоскі п'явки), п'явкамедична (родина Щелепні п'явки), глотківка Щоголєва (родина Глоткові п'явки), археобдела каспійська (родина Глоткові п'явки), псевдотрохета п'ятикільчаста (родина Глоткові п'явки), трохета потайна (родина Глоткові п'явки).

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.347-364.

Тема: Тип Молюски.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією:

Молюски – це несегментовані безхребетні вториннопорожнинні тварини, тіло яких складається з голови, тулуба та ноги. Тип Молюски об'єднує понад 150 000 видів (в Україні – понад 600). За кількістю видів молюски поступаються лише членистоногим. Одні з них живуть у морях, інші – у прісних водоймах, багато які – на суходолі. Серед молюсків є хижаки, рослиноїдні форми, фільтратори, сапротрофи, а також паразити тварин. Більшість молюсків повільно повзає або веде прикріплений спосіб життя. Проте й є такі, які добре плавають і можуть розвивати значну швидкість (наприклад, кальмари). Порівняно з кільчастими червами, молюски мають ряд прогресивних рис організації: 1) поділ тіла на відділи; 2) у травній системі з'являються слинні залози, язик, травна залоза в печінка"; 3) поява спеціалізованих органів: серця, легень та нирок. Наука, що вивчає молюсків, називається малакологією.

Особливості будови

Тіло багатоклітинне несегментоване, спостерігається поділ тіла на три відділи. голову, тулуб і ноги. У більшості молюсків тіло двобічносиметричне, проте є група асиметричних молюсків (клас Черевоногі), які втратили двобічну симетрію внаслідок зміщення ряду органів.

Покриви. Тіло вкрите шкірястою мантією, яка міститься під черепашкою. Мантія – складка покривів, що вкриває все тіло або його частину. Між мантією і тілом знаходиться мантійна порожнина – проміжок між мантією та тулубом, сполучений з навколишнім середовищем. У ній розташовані органи дихання, і в цю порожнину відкриваються анальний отвір, протоки видільної та статевої систем. Залозисті клітини мантії утворюють черепашку (мушлю), яка може бути суцільною, двостулковою або складатися з кількох пластинок.

Порожнина вторинна. Молюски – це вториннопорожнинні тварини із залишковим целомом, представленим у більшості форм навколосерцевою сумкою і порожниною статевих залоз – гонад. Проміжки між органами заповнені пухкою сполучною тканиною – паренхімою.

Особливості процесів життєдіяльності

Опора забезпечується екзоскелетом у вигляді черепашки, яка складається з трьох шарів: зовнішнього – рогового, середнього – порцелянового і внутрішнього – перламутрового. Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка в типових випадках покриває все тіло молюска і виконує захисну функцію. У деяких груп черепашка повністю (слизуни) або частково редукована (восьминоги).

Рух м'язовий за участю ноги. Спостерігається поділ м'язів на групи: у більшості мускулатура складається з гладких м'язів, у головоногих вже є поперечнопосмуговані, скорочення яких забезпечує швидке переміщення. Нога у головоногих молюсків перетворюється на щупальця і лійку – особливий орган, який служить для реактивного руху.

Травлення здійснюється травною системою, у якій з'являються нові утвори. До переднього відділу належить рот із слинними залозами і терткою, глотка, стравохід та шлунок з протоками парної або непарної травної залози, яку називають печінкою. Середній відділ представлений середньою кишкою. Задній відділ утворений задньою кишкою з анусом. У багатьох молюсків у ротовій порожнині є особливий орган, подібний до язика, що називається терткою, або радулою. Це невеликий виступ з хрящовою опорною пластинкою, вкритий стрічкою з хітиновими зубцями. Завдяки м'язам тертка може переміщуватися вперед і назад в ротовій порожнині та висуватися з ротової порожнини. У ротову порожнину, крім слинних залоз, відкриваються протоки й інших залоз, наприклад, отруйних або тих, що виділяють кислоти.

Транспортування речовин здійснюється незамкненою кровоносною системою, тобто системою, у якій кров рухається не лише судинами, а й у проміжках між органами (лакунами і синусами). У системі молюсків уже виділяють артерії та вени, оскільки з'являється серце. Артеріїкровоносні судини, по яких кров рухається від серця. Вени – кровоносні судини, по яких кров рухається до серця. Серце як мускулястий орган, скорочення якого забезпечує рух крові в організмі, буває у молюсків дво-, три- чотирикамерним і складається зі шлуночка й одного або декількох передсердь. Через серце рухається багата на кисень артеріальна кров. Від органів до легень або зябер рухається венозна кров, яка насичена вуглекислим газом. Там вона перетворюється на артеріальну і надходить до серця. У крові багатьох молюсків наявний дихальний пігмент гемоціанін, який визначає її синій колір.

Дихання за участю дихальної системи. Органи дихання містяться в мантійній порожнині і представлені зябрами і легенями. Зябра мають мешканці водойм, легені – наземні молюски або ж молюски, предки яких жили на суходолі.

Виділення здійснюється видільною системою, основними органами якої є нирки. У молюсків нирки є видозміненими метанефридіями. Каналець кожної нирки починається лійкою в порожнині навколосерцевої сумки, а іншим кінцем відкривається в мантійну порожнину.

Регуляція процесів відбувається з участю нервової системи розкидано-вузлового типу. ЦНС відповідно до відділів тіла містить парні нервові вузли: головний, ножний та тулубний; ПНС представлена нервовими відгалуженнями. Поведінка більшості молюсків інстинктивна. Інстинкти – певна послідовність безумовних рефлексів, спрямованих на здійснення життєво важливої функції. Умовні рефлекси та окремі прояви елементарної розумової діяльності спостерігаються у восьминогів.

Подразливість забезпечується в різних молюсків різними за будовою та ступенем розвитку органами чуттів. Більшість має очі, органи дотику (щупальця), хімічного чуття та рівноваги. У молюсків добре розвинена хеморецепція, яка здійснюється нервовими клітинами щупалець, ділянок навколо рота і органами хімічного чуття в основі зябр (осфрадії). У зябрових молюсків осфрадії опробовують воду, яка надходить у мантійну порожнину із приносить з собою різні запахи.

Розмноження здійснюється роздільностатевою і гермафродитною системами. Запліднення зовнішнє або внутрішнє.

Розвиток прямий або непрямий (з перетворенням).

БІОЛОГІЯ+ Блакитну кров мають головоногі молюски, або "примати моря" як їх назвав І. Акімушкін, – восьминоги, кальмари, каракатиці. Спостерігається вона й у окремих черевоногих молюсків, наприклад, у відомих нам виноградних слимаків, у десятиногих ракоподібних (омарів, лангустів, крабів, креветок, річкових раків), у багатьох павукоподібних (мечехвостів, скорпіонів) та інших. Блакитний колір обумовлений таким хімічним елементом, як Купрум (мідь), у складі гемоціаніну. Він є важливим біоелементом, який входить до складу організмів і відіграє дуже суттєву роль у фізіологічних процесах життєдіяльності. У рослин він бере участь у здійсненні фотосинтезу і засвоєнні азоту, у тварин – має важливе значення для підтримання структури кісток, хрящів, еластичності кровоносних судин. Він входить до складу оболонок довгих нервових відростків, що є, цілком можливо, однією з причин того, що нервова система у головоногих молюсків найрозвиненіша з-поміж усіх безхребетних тварин.

Молюски об'єднують у кілька класів: Черевоногі (Gastropoda), Двостулкові (Bivalvio), Головоногі ( Cephalopoda).

Черевоногі – група молюсків, які мають асиметричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і ногою. Цей клас об'єднує понад 90 тис. видів, які заселяють моря, прісні водойми й суходіл. У черевоногих зустрічаються всі способи живлення, які є у молюсків: переважна більшість рослиноїдні (наприклад, виноградний слимак, слизуни, ахатіна), є хижаки (рапана, яка живе в морях і поїдає устриць та мідій), фільтратори (морські вушка), детритофаги (верметуси, які вловлюють детрит нитками слизу), паразити (наприклад, ентоконхи, які паразитують в тілі голотурій), всеїдні (наприклад, ставковики). Характерними особливостями класу є: а) суцільна асиметрична черепашка, схожа на конус або спіраль; б) відмежована голова з однією або двома парами щупалець і очима; в) добре розвинена нога, яка має широку повзальну підошву. Черепашка має отвір, який називається устям, куди в разі небезпеки втягується тіло. У багатьох гастропод устя закривається кришечкою для захисту від ворогів. Більшість черевоногих мають розвинену радулу. У хижих, крім терки, у ротовій порожнині є щелепи – особливі складки з рогоподібної речовини або вапняку, які слугужать для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені у всіх представників класу. У більшості черевоногих молюсків серце двокамерне (складається з передсердя та шлуночка). Це пов'язано з тим, що орган дихання (легеня або зябра) непарний. Серед черевоногих еяк гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення у них внутрішнє. Із запліднених яєць, які зазвичай відкладають на листки рослин, між грудочками ґрунту або у вириті ямки, розвиваються особини, подібні до дорослих (прямий розвиток).

Клас Черевоногі поділений на підкласи: Передньозяброві (зябра розташовані перед серцем), Задньозяброві (зябра розташовані позаду серця) і Легеневі молюски.

Цікавими представниками передньозябрових молюсків є рапани, конуси, мурекси, тонни, тритони та ін. У Чорному морі серед заростей червоної водорості філофори зустрічається рапана, яка є страшним хижаком для устриць та мідій. На мілководді тропічних морів серед коралів і водоростей живуть молюски з роду Конуси. їхні слинні залози виробляють отруту, яка за дією прирівнюється до кураре. Слинні залози молюсків з роду Тонна виробляють секрет, що містить сірчану і аспарагінову кислоти. Сірчана кислота використовується молюсками для руйнування черепашок їхніх жертв, аспарагінова ж кислота приводить жертву в стан заціпеніння. Молюсків з роду Мурекс називають пурпурними, оскільки в них є залоза, що виробляє фарбувальну речовину – пурпур. Найбільша черепашка серед черевоногих спостерігається у

Слимак виноградний

тритонів, або хароній (Charonia tritonis). Цей великий хижий молюск є основним природним ворогом морської зірки, яку називають "терновим вінцем". Вона за масового розмноження спустошує коралові рифи.

Серед задньозябрових черевоногих молюсків можна виділити морських зайців та морських ангелочків. Характерною особливістю морських зайців є їхня здатність виділяти чорнило, яке є засобом захисту від хижаків. Цей секрет містить бром, холіни, що їх молюск отримує від червоних водоростей, якими живиться. Чорнила мають властивість знижувати рухливість хижаків. Морські ангелочки є прикладом черевоногих молюсків, які втратили черепашку і пристосувалися до хижого способу життя в товщі води. Вони мають крилоподібні вирости ноги, розвинутий ловильний апарат з ротових придатків, які вкриті клейким слизом, для полювання на інших крилоногих.

Типовим представником легеневих черевоногих є стовковик звичайний, або великий (Lymnoea stogno/is), який живе в ставках, невеликих озерах і річках. Це один із найненажерливіших мешканців прісних водойм. Він поїдає рослини, тварин та їхні рештки. Хоча ставковик живе у воді, дихає він киснем атмосферного повітря, яке потрапляє в легеню. Поширеними молюсками, які живуть поряд зі ставковиками, є котушки, серед яких виділяється розмірами котушка рогова. Рослиноїдними видами цієї групи є виноградний слимак, якого в країнах Західної Європи здавна вживали в їжу, велетенський африканський слимак ахатіна, який є шкідником цитрусових і бананів, невеличкий прісноводний слимак фіза, який часто живе в акваріумах.
Двостулкові – це група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими тулубом і ногою, але без голови. До цього класу належить понад 20 000 видів, які живуть лише у воді. Двостулкові населяють моря (мідії, устриці, морські гребінці) та прісні водойми (жабурниці, перлівниці). Двостулкові ведуть придонний спосіб життя і трапляються на різних глибинах. Більшість із них – повільно повзаючі форми, деякі нерухомо прикріплюються до субстрату. Черепашка цих молюсків двостулкова, повністю вкриває тіло з боків. Ліва і права стулки черепашки рухомо з'єднані на спинному боці еластичною зв'язкою, утвореною органічною речовиною. Закривається черепашка завдяки скороченню двох, як у жабурниці, або одного, як у міди, м'язів-замикачів, які прикріплюються до внутрішніх боків протилежних стулок. Сплющене з боків тіло складається з тулуба, оточеного мантією, та мускулистої клиноподібної ноги. Характерна особливість двостулкових – відсутність голови. З редукцією голови пов'язана відсутність у травній системі глотки, тертки і слинних залоз. Рот, оточений двома парами ротових лопатей, розташований на передньому кінці тулуба. Живлення відбувається шляхом фільтрації. Мантія, що з боків цілком охоплює тіло молюска, на задньому його кінці утворює порожнисті трубчасті вирости – сифони. Через нижній (ввідний) сифон вода входить у мантійну порожнину, а через верхній (вивідний) – виходить з неї. З водою в мантійну порожнину надходять поживні речовини та кисень. Більшість двостулкових молюсків пересувається за допомогою клиноподібної ноги. Відсутність голови, спрощення ротового апарату і малорухливий спосіб життя двостулкових зумовили слабкий розвиток органів чуття. Двостулкові здебільшого роздільностатеві, проте відомі й гермафродити (наприклад, устриці). У більшості двостулкових розвиток відбувається з перетворенням. Із заплідненої яйцеклітини розвивається планктонна личинка, яка сприяє розселенню виду. У деяких прісноводних двостулкових (жабурниці, перлівниці) утворюється личинка (глохідій), розвиток якої відбувається у шкірі риб. З личинки формується маленький молюск і через розриви у шкірі випадає на дно.

Типовим представником двостулкових молюсків є беззубка, або жабурниця. Цей молюск живе на дні водойм, до половини занурюючись у мулистий ґрунт. Черепашка його досягає 10 см завдовжки. Передній кінець тварини заокруглений, а задній дещо загострений. За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну (від 20 до 30 см за годину). Якщо беззубку потурбувати, вона швидко втягує ногу і за допомогою двох м'язів закриває черепашку. Черепашка жабурниці, як і черепашка ставковика, складається з вапняку.

Мідія їстивна (Mytilis edulis) – вид двостулкових молюсків, які мають видовжену клиноподібну черепашку і здатні утворювати дуже міцні бісусні нитки, за допомогою яких прикріплюються до субстрату. Молоді молюски можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Мідії – чудові фільтратори: за одну годину доросла особина може профільтрувати близько трьох літрів води. М'ясо мідій їстівне, воно містить біологічно активні речовини і використовується для дієтичного харчування.

Устриця їстивна (Ostrea edulis) – вид двостулкових молюсків, які зустрічаються переважно у тропічних морях. У помірних морях вони є лише там, де температура води влітку досягає 16°С. На відміну від мідій, устриці приростають черепашками до каміння та до черепашок інших молюсків. Черепашка устриці має несиметричні стулки з нерівною поверхнею. Нога та бісусна залоза редуковані у зв'язку з нерухомим способом життя. В Україні зустрічаються в Чорному морі: у захищених бухтах, на прибережних скелях, а також на мілководді. Устриці дуже чутливі до чистоти води та достатньої кількості в ній кисню. За способом живлення є фільтраторами води – кожна особина може відфільтрувати від 1 до 3 л води за годину.

Морські гребінці є групою молюсків, яка поєднує представників двох родин.

У Чорному морі зустрічається лише один вид гребінців – гребінець чорноморський. Ці молюски мають широку віялоподібну черепашку, забарвлену в різні кольори. На відміну від інших морських молюсків, морські гребінці ведуть відносно активний спосіб життя. Пересуваються короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець, фільтруючи воду.

Дрейсена, або трикутниця (Dreissena polymorpha) є поширеним видом прісноводних молюсків. Тіло невеликих розмірів, до 3,5-4 см завдовжки, з дуже характерним тригранним обрисом черепашки. Дорослі дрейсени ведуть прикріплений спосіб життя. Вони виділяють речовину, що перетворюється у воді на міцні нитки, так звані бісуси, якими дрейсени прикріплюються до підводних предметів. Особливо сильно розвинулося поселення дрейсени у великих водосховищах Дніпра, де ними обрастають залишки затоплених дерев, кущів, а також гідротехнічні споруди, трубопроводи, що порушує їхню роботу.

Найбільшим із двостулкових молюсків є тридакна велетенська (Tridacna gigas), яка може досягати 1,5 м в довжину і мати масу до 300 кг. Справжнім царством традакн є Великий Бар'єрний риф біля берегів Східної Австралії.

Корабельними черв'яками називають молюсків роду Тередо. Це невеликі істоти довжиною до 10 см, які своєю маленькою загостреною черепашкою можуть проробляти ходи у дерев'яних конструкціях, через що вони стають непридатними до експлуатації.

Головоногі – група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і щупальцями. Це найбільш високоорганізована група молюсків, яка об'єднує близько 650 сучасних видів. Головоногі є виключно морськими організмами, вони найбільше поширені в тропічних та субтропічних водах з високою солоністю води (тому їх немає ні в Чорному, ні в Азовському морях). Головоногі – хижаки, які живляться крабами, рибою та іншими тваринами. Кальмари і каракатиці активно переслідують свою здобич, а восьминоги підстерігають її. Можуть швидко змінювати забарвлення тіла. Це пояснюється наявністю в їх шкірі клітин з різними пігментами, здатних під впливом імпульсів з центральної нервової системи розтягуватися або стискатися. Тіло головоногих складається з голови та тулуба, вкритого мантією. Велика голова добре відокремлена від тулуба, має очі, щупальці, що оточують ротовий отвір, і лійку. У восьминогів є 8 однакових, а у кальмарів і каракатиць – 8 коротших та пара довших (ловильних) щупальців. На щупальцях зазвичай знаходяться присоски для утримання здобичі. Черепашка в більшості сучасних видів головоногих відсутня або лежить під шкірою, як у каракатиці. Мантія на черевному боці тіла утворює мантійну порожнину, яка відкривається назовні щілиноподібним отвором. У травній системі головоногих є тверді рогові щелепи, тертка, дві пари слинних залоз. У задню кишку багатьох головоногих впадає протока чорнильної залози, секрет якої має захисне значення. Кровоносна система головоногих майже замкнена. Висока швидкість руху крові в них забезпечується роботою добре розвинутого серця, що складається зі шлуночка та двох передсердь. Нервова система і пов'язані з нею органи чуття досягли найвищого розвитку серед молюсків. Нервові вузли утворюють велике навкологлоткове скупчення – мозок, який захищений хрящовою капсулою. Очі за своєю будовою подібні до очей хребетних, а за гостротою зору не поступаються очам людини. Головоногі є роздільностатевими тваринами. Для них характерний прямий розвиток. Розмножуються, як правило, один раз у житті. У деяких видів (аргонавтів, восьминогів) спостерігається турбота про потомство.

Наутилуси, або кораблики – ряд головоногих молюсків, представники якого мають спірально закручену черепашку діаметром до 30 см, яка поділяється на 35-38 окремих камер. Сам молюск живе в передній, найбільшій камері, інші заповнені газом і виконують роль гідростатичного апарату. Рот оточений численними (близько 90) щупальцями. Це найбільш примітивні із сучасних головоногих молюсків. Живляться наутилуси дрібними крабами або рибою. Поширені в Індійському океані та західній частині Тихого океану. Найвідомішим із видів є Nautilus pompilius.

Каракатиці – ряд головоногих молюсків, які мають внутрішню вапнякову черепашку (сепіон) у вигляді широкої пластинки, яка займає майже всю спинну сторону тулуба. Вона дуже міцна, що дає змогу каракатиці витримувати високий тиск. Каракатиці належать до бентосних форм. На відміну від кальмарів, тіло в них сплющене зверху вниз. Живуть у прибережних водах тропічних і субтропічних морів. Характерною особливістю каракатиць є втягувальні щупальці, які в спокої і під час руху розташовані в кишенях на голові. Але за необхідності вони можуть миттєво викидатися. Найвідомішими тваринами цього ряду є каракатиця звичайна (живе в Середземному морі), каракатиця широкорука (це найбільша із каракатиць, яка живе в Тихому океані) та каракатиця фараона (є найчисельнішим видом каракатиць в Індійському океані).

Наутилус або кораблик

Кальмари – ряд головоногих молюсків, які мають 10 щупальців: 4 пари рук і пара щупальців з хітиновими кільцями. Черепашка рудиментарна у вигляді внутрішньої хітинової пластинки. Ця група містить найбільших і найрухливіших головоногих молюсків з розвиненими плавцями (наприклад, велетенські кальмари роду Architeuthis можуть досягати 20 м). Кальмари мають обтічне торпедоподібне тіло, що дозволяє їм рухатися з великою швидкістю "хвостом" уперед, основний спосіб руху –– реактивний. Уздовж тіла кальмара проходить хрящова "стрілка", що його підтримує. Забарвлення різноманітне, деякі глибоководні види кальмарів мають прозоре тіло. Кальмарів уживають у їжу продукт, тож вони є одним з об'єктів промислового вилову. Найвідомішими тваринами з цього ряду є кальмар звичайний, кальмар антарктичний (довжиною до 3,5 м), кальмар крилорукий (здатний до польоту над водою).

Восьминоги – ряд головоногих молюсків, які мають 8 щупальців. Ці щупальці не мають хітинових кілець, і тому на них, на відміну від кальмарів, ніколи не утворюються кігті й гачки. Тіло у восьминогів мішкоподібне, без плавців.Черепашка залишкова у вигляді хрящової внутрішньої пластинки. До ряду Восьминоги належить близько 200 видів. Більшість восьминогів живуть біля дна, ховаючись удень у печери, тріщини, під каміння, а вночі виходячи на полювання. Живляться крабами, лангустами, рибою та молюсками. Слина восьминогів містить отруту, яка паралізує і частково розчиняє тверді панцирі раків. Ця отрута є небезпечною і для людини (особливо у восьминога блакитнокільчастого, якого називають "блакитною смертю"). Для восьминогів властива турбота про потомство. Найвідомішими з молюсків цього ряду є восьминіг звичайний, восьминіг піщаний, восьминіг велетенський, восьминіг арктичний, восьминіг-аргонавт (живе в черепашці, подібно до наутилуса, через що його називають "паперовим корабликом").

Значення молюсків у природі та для людини

Черевоногі молюски є важливою складовою частиною водяних та наземних угруповань організмів. Вони входять у ланцюги живлення риб, жаб, птахів, кротів, хохуль та ін. Морських черевоногих (морське блюдце, морське вухо, морського зайця) використовують у їжу. Широко ведеться промисел черевоногих з метою використання черепашок та перламутру для виготовлення прикрас і ювелірних виробів. Наземні черевоногі (слизуни, виноградні слимаки) можуть завдавати шкоди зерновим та овочевим культурам. Багато видів черевоногих є проміжними хазяїнами паразитичних червів (наприклад, малий ставковик є проміжним хазяїном для печінкового сисуна, бітінія – для котячого сисуна).

Двостулкові є важливими ланками в ланцюгах живлення. Дорослих двостулкових споживають морські зірки, хижі черевоногі та головоногі молюски, риби, птахи, ссавці. Двостулкові є найефективнішими фільтраторами, які очищають воду. Практичне значення зумовлене тим, що багато їх видів людина здавна споживає як висококалорійну та смачну їжу (устриці, мідії, морські гребінці), а також використовує як корм для домашніх тварин. В умовах забруднення прісноводні види двостулкових можуть накопичувати в тканинах та черепашці токсичні речовини та радіонукліди, тому в наш час їх вживати у їжу не рекомендується. Двостулкових широко застосовують як промислову сировину. Черепашки та перли деяких молюсків використовують для виготовлення ювелірних прикрас та інкрустаційних робіт, з деяких видів молюсків Середземного моря одержують цінний барвник – пурпур. Проте є види молюсків, які приносять шкоду людині, наприклад, прісноводний молюск дрейсена. Серед двостулкових є й проміжні хазяї паразитичних плоских червів.

Головоногі – промислові тварини. М'ясо каракатиць, кальмарів і восьминогів здавна використовується людиною в їжу. Каракатиць та деяких восьминогів добувають також з метою отримання чорнильної рідини, з якої виготовляють натуральну туш та коричневу фарбу – сепію. Головоногі молюски є базою живлення для багатьох морських тварин, зокрема риб, ластоногих та зубатих китів. У кишечнику кашалотів із неперетравлених решток головоногих утворюється амбра – речовина, яку застосовують у парфумерній промисловості як фіксатор запахів.

До Червоної книги України занесено 12 видів молюсків: ставковий булавоподібний, ставковик потовщений, турикаспія лінкта, оксихілюс кобельта, гранарія зернова, серуліна зубчаста, хондрина вівсяна, перистома мердвенева, простеномфалія карпатська, трихія опушена, дробація банатська, устриця їстивна.

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.365-370.

Тема: Тип Членистоногі.

А) Переглянути відеороліки:

Б).Ознайомитись з інформацією:

Загальні ознаки та різноманітність типу Членистоногі

Членистоногі – це безхребетні багатоклітинні двобічносиметричні тришарові тварини, які мають членисті кінцівки. Загалом тип налічує понад 1 500 000 видів (в Україні – близько 40 000). Членистоногі опанували всі середовища існування в межах біосфери і поряд з деякими хребетними набули здатності до активного польоту (більшість комах).

Особливості зовнішньої будови Тіло сегментоване, але сегменти неоднакові, тобто спостерігається неоднакова членистість тіла, яку науковці називають гетерономною сегментацією. Гетерономна сегментація – неоднакова членистість тіла, яка полягає в тому, що сегменти мають різну будову і виконують різні функції. У членистоногих тіло складається з 3 відділів: голови, грудей і черевця (голова може зливатися з грудьми, утворюючи головогруди). До кожного сегмента приєднана пара кінцівок, які можуть видозмінюватися, залежно від виконуваних функцій.

Покриви представлені гіподермою, клітини якої утворюють хітинову кутикулу. Хітин – азатовмісний полісахарид, який входить до складу покривів членистоногих, клітинних стінок грибів і виконує опорну та захисну функції. Кутикула не тільки вкриває все тіло членистоногого, а й вистилає передню та задню кишки, а також трахеї. У кутикулі членистоногих є ділянки, вкриті товстою, твердою кутикулою, нездатною до розтягнення, і м'якою, еластичною, розтяжною, що утворює мембрани. Чергування цих ділянок і зумовлює рухливість тіла. У наземних членистоногих поверх хітинової оболонки є тоненький шар воскоподібної речовини.

Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності

Порожнина тіла членистоногих змішана, вона виникає внаслідок злиття первинної та вторинної порожнин і називається міксоцелем. У міксоцелі є рідина, що зветься гемолімфою. Вона є одночасно і порожнинною рідиною, і кров'ю. Гемолімфо – рідина, що циркулює судинами і в проміжках між органами у безхребетних тварин з незамкненою кровоносною системою. Між внутрішніми органами знаходиться жирове тіло, яке виконує ряд важливих функцій. Жирове тіло – пухка сполучна тканина членистоногих, яка заповнює проміжки між внутрішніми органами, накопичує поживні речовини, поглинає продукти обміну, є джерелом води та відіграє роль органу кровотворення.

Опора здійснюється екзоскелетом у вигляді хітинової оболонки, до якої прикріплюються м'язи і яка захищає від зовнішніх впливів.

Рух м'язовий, який у членистоногих забезпечується диференційованими м'язами із поперечнопосмугованої м'язової тканини. Це надає їм певної переваги, оскільки поперечносмугасті м'язи скорочуються швидше, ніж гладенькі. Мускулатура членистоногих не утворює суцільного м'язового мішка, а представлена окремими пучками, що з'єднують між собою рухливі ділянки хітинового скелета або членики кінцівок. Мускульні пучки прикріплюються до внутрішніх виростів кутикули. У членистоногих виникає новий тип руху – з опорою на зовнішній скелет, а не на шкірно-м'язовий мішок, як у червів.

Характерною ознакою членистоногих, від якої походить назва типу, є наявність та будова їхніх членистих кінцівок. Вони складаються з окремих члеників, що рухомо з'єднані між собою суглобами, утворюючи багатоколінні важелі, здатні до складних і точних рухів. Кінцівки членистоногих спеціалізуються на виконанні різноманітних функцій, що позначається на їхній будові.

Травлення відбувається в травній системі з трьох відділів: переднього (рот зі слинними залозами, ротова порожнина з ротовими органами, глотка, стравохід, шлунок), середнього (середня кишка, яка утворює різні вирости – печінкові, пілоричні) і заднього (задня кишка з анусом). Кожен із цих відділів, у свою чергу, диференціюється залежно від типу живлення. Характерною рисою травного тракту членистоногих, яка відрізняє їх від інших типів тварин, є перетворення кінцівок передніх сегментів тіла на ротові органи, призначені для утримання й механічної переробки їжі.

Транспортування речовин за участю незамкненої кровоносної системи, яка чатово редукована. У ній залишаються лише головні судини – спинна, іноді черевна та деякі бічні, капілярів немає. Усі артерії відкриваються в порожнину тіла. Серце розташоване на спинному боці тіла, у більшості членистоногих знаходиться в черевці і має вигляд трубки. Кров змішується з порожнинною рідиною і утворюється єдина рідка тканина – гемолімфа.

Дихання відбувається за допомогою різноманітних органів. Дуже дрібні членистоногі з тонкими покривами, які живуть у воді або у вологих місцях, можуть дихати всією поверхнею тіла. У великих водяних членистоногих (ракоподібні) органами дихання є зябра – це видозмінені кінцівки або їхні частини. У наземних членистоногих органами дихання є легеневі мішки (павукоподібні) та трахеї (комахи). Легеневі мішки – це глибокі мішкоподібні утвори зі складчастими стінками, що відкриваються назовні вузькими щілинами. Трахеями є тонкі розгалужені трубочки, що сполучаються з довкіллям маленькими отворами, а всередині тіла обплітають усі внутрішні органи, доставляючи кисень навіть до окремих клітин.

Виділення – за участю видільної системи. Видільна система водяних форм представлена видозміненими парними целомодуктами, які мають різні назви залежно від їх розміщення (наприклад, зелені залози ракоподібних). У наземних членистоногих (павукоподібних, комах) замість них цю функцію виконують мальпігієві судини разом із заднім відділом кишечника, у який вони відкриваються. Мальпігієві судини, або видільні трубочки, всмоктують розчинені у воді продукти обміну, переробляючи їх у нерозчинні речовини, а в задній кишці відбувається зворотне всмоктування води і деяких корисних речовин та повернення їх у порожнинну рідину.

Регуляція процесів відбувається за участю нервової системи вузлового типу. Складається із надглоткового і підглоткового вузлів, пов'язаних між собою навколо- глотковими перемичками, та черевного нервового ланцюжка. Нервові вузли зливаються, особливо у головному відділі, де утворюється головний мозок, який складається з переднього, середнього і заднього відділів. Для членистоногих вже властива ендокринна регуляція за участю залоз внутрішньої секреції, тобто залоз, які не мають власних проток і виділяють свої гормони у кров або гемолімфу. Гормони, які утворюються залозами, регулюють ріст, розвиток, розмноження, линяння та ін.

Подразливість забезпечується за допомогою розвинених органів чуттів. Для більшості членистоногих властиві зір, слух, смак, дотик, нюх. Очі членистоногих бувають двох типів: прості (з однією лінзою) й складні, або фасеткові (до складу входить велика кількість вічок, або оматидіїв, що щільно прилягають одне до одного). Кожне вічко сприймає свою частину об'єкта, яка знаходиться перед ним, у результаті чого фасеткове око дає зображення, що складається з безлічі окремих фрагментів, тобто мозаїчне.

Розмноження статеве. Членистоногі переважно роздільностатеві, інколи – гермафродити, поширений партеногенез (розвиток з незаплідненої яйцеклітини). Часто спостерігається виражений статевий диморфізм. Запліднення переважно внутрішнє.

Розвиток прямий або непрямий. Ріст і зміна форми тіла членистоногих утруднюються через щільну нерозтяжну кутикулу, тому їх постембріональний розвиток супроводжується періодичними линяннями, коли стара кутикула скидається і замінюється новою. У той короткий період, коли нова кутикула м'яка, збільшуються розміри тіла. Дорослі членистоногі звичайно не линяють, винятком є великі ракоподібні, які живуть декілька десятків років. Линяння здійснюються під контролем ендокринної системи.

Членистоногі з успіхом заселили всі чотири основні середовища життя: воду, ґрунт, суходіл, а також інші живі організми. До Членистоногих належать 4 підтипи.

Тип Членистоногі (Arthropoda)
Підтип Зябродихаючі (Brachiata)	Підтип Трилобіти (морські вимерлі членистоногі)	Підтип Хеліцерові (Chelicerata)	Підтип Трахейні (Tracheata)
Клас Ракоподібні (Crustacea)	Підтип Трилобіти (морські вимерлі членистоногі)	Клас Павукоподібні (Arachnida)	Клас Комахи (Insecta)

Клас Ракоподібні, особливості їх будови й життєдіяльності

Ракоподібні – це членистоногі, пристосовані до життя у водному середовищі. Це переважно прісноводні (річковий рак, дафнії, циклопи) та морські (омари, лангусти, краби) істоти, які заселяють усю товщу води – від глибоководних морських западин до поверхневої плівки. Лише окремі види пристосувалися до життя на суші (мокриці, тропічні краби).

Більшість ракоподібних – вільноживучі тварини, трапляються й паразити (коропоїд). Від інших членостоно- гих вони відрізняються наявністю: 1) двох пар вусиків; 2) двогіллястих кінцівок; 3) органів дихання – зябер; 4) органів виділення у вигляді зелених залоз. Наука про ракоподібних називається карцинологією.

Типовим об'єктом для розгляду особливостей ракоподібних є річковий рак (Astacus actacus). Він живе на дні водойм, де живиться водяними рослинами й тваринами, а також їхніми рештками. Раки дуже чутливі до забруднення водойм, яке спричиняє їх масову загибель. Тривалість життя – до 20 років. Линяють 1-2 рази на рік. Найпоширеніші в Україні два види: довгопалий та широкопалий раки. Довгопалий рак більш стійкий до забруднення водойм, більш плодючий, тому витісняє широкопалого, який занесений до Червоної книги.

Особливості зовнішньої будови

Відділи тіла – головогруди і черевце:

• голова має: 1) вусики: 2 пари – короткі антенули (органи дотику) і довгі антени (органи нюху); 2) ротові органи: 3 пари щелеп (пара верхніх мандибул та дві пари нижніх максил); 3) очі прості або складні;

Зовнішня будова рака річкового

• груди складаються з 8 сегментів, які зливаються з головою і утворюють головогруди) мають 3 пари ногощелеп (беруть участь у живленні) і 5 пар ходильних ніг (на перших трьох парах цих ніг розташовані клешні, з яких найкраще розвинені передні);
• черевце утворене 6 сегментами та анальною пластинкою, членики черевця не зливаються: кінцівками черевця є 5 пар плавальних ніжок (у самців перша пара – копулятивний апарат), шоста пара з анальною лопаттю утворюють хвостовий плавець; у самок черевце ширше, ніж у самців.

Кінцівки двогіллясті, на кожному сегменті, крім останнього, є пара кінцівок, які можуть видозмінюватися. При линянні чи небезпеці раки здатні за допомогою м'язового скорочення відділяти клешню (самоскалічення), яка потім відновлюється (здатна до регенерації).

Покриви: гіподерма, хітинова кутикула, яка потовщується і зміцнюється відкладанням вапняку, без воскової плівки.

Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності

Травна система: передній (рот, глотка, стравохід, "жуйний шлунок" і "цідильний шлунок"), середній з великою печінкою і задній відділи; дволопатева травна залоза (печінка) через протоки, які впадають у середню кишку, виділяє травний сік з ферментами.

Дихальна система: зябра (тонкостінні вирости основ грудних ніг).

Кровоносна система незамкнена; серце у вигляді п'ятикутного мішечка з трьома парами отворів, через які кров надходить з порожнин; розташовується серце на спинній стороні в грудязс, кров безбарвна.

Видільна система: у вигляді двох пар залоз (щелепні або зелені), які за будовою нагадують метанефридії кільчаків і розташовані в голові.

Нервова система: надглотковий і підглотковий вузли, з'єднані між собою; черевний нервовий ланцюжок з парними гангліями в сегментах.

Органи чуттів розвинені добре: вусики – органи нюху і дотику, в основі коротких вусиків є орган рівноваги; органи смаку на ротових кінцівках; очі складні, або фасеткові, які обумовлюють мозаїчний зір.

Розмноження: роздільностатевість, статевий диморфізм; запліднення зовнішнє; ікринки відкладаються на черевні ніжки самок, які мають ширше черевце.

Розвиток прямий.

Внутрішня будова рака річкового: А – довгі вусики; Б – короткі вусики; В – складні очі; Г – надглотковий ганглій; Д – жувальний шлунок; Е – цідильний шлунок; Ж – серце; 3 – середня кишка; І – статева залоза; Й – черевний нервовий ланцюжок; К – печінка; Л – зябра; М – зелені залози; Н – підглотковий ганлій

Різноманітність ракоподібних

Загалом ракоподібні налічують понад 50 000 видів різноманітних за будовою та способами живлення водяних, інколи – наземних тварин (в Україні – близько 800).

Ряд Дєсятиногі ракоподібні налічує близько 10 000 видів, більшість яких живе у морях, деякі – у прісноводних водоймах та на суходолі. Крім річкових раків до цієї групи належать раки-самітники, краби, креветки, омари, лангусти.

Роки-самітники – група морських десятиногих раків, характерними ознаками яких є м'яке черевце і асиметрія клешнів. Об'єднує близько 450 видів, які поселяються в черепашках молюсків. Добре відомими є їхні симбіотичні відносини з актиніями.

Краби – група десятиногих ракоподібних, у переважної більшості яких задня частина тіла дуже вкорочена. Зазвичай краби мають дуже товстий зовнішній скелет, пару клешень та невелике і звичайно підігнуте під головогруди черевце. Розповсюджені в усіх океанах, також існує багато прісноводних та сухопутних крабів, особливо в тропіках. Розміри крабів змінюються у великих межах: так, краб-горох сягає лише кількох міліметрів завширшки, тоді як розмах кінцівок японського краба-павука може становити чотири метри. До цієї групи належать камчатський краб, трав'яний краб, краб пальмовий злодій, кам'яний краб. До крабів належить і найбільший представник ракоподібних – японський павук-краб. Розмах його кінцівок досягає 2,5 м, проте панцир цієї тварини порівняно невеликий, рідко перевищує ЗО см.

Креветки – група десятиногих раків, яка поєднує близько 2000 видів. Розповсюджені у всіх морях та океанах, зустрічаються у деяких прісних водоймах, найбільше видове різноманіття спостерігається у тропічних морях. Деякі види креветок живуть у симбіозі з іншими тваринами. Так, представники роду Stenopus живуть в екосистемах коралових рифів у симбіозі з великими рибами, вони збирають з риби зовнішніх паразитів та відмерлу луску. Креветки живуть на губках, актиніях та морських ліліях та забарвлені під їх колір. В Україні зустрічаються у Чорному та Азовському морі.

Омари – великі десятиногі ракоподібні з великими клешнями, які ззовні подібні до річкових раків. Живляться безхребетними, на яких полюють вночі. Найвідомішими видами є омар європейський та омар норвезький.

Лангусти – десятиногі ракоподібні з довгим черевцем. Усього налічують близько 100 видів, які поширені в теплих морях. Довжина тіла досягає 60 см, на відміну від омарів позбавлені клешнів, усе тіло і товсті антени вкриті шипами. Основним ворогом лангустів є восьминоги. У помірних водах Європи проживає лише лангуст звичайний.

Ряд Рівноногі об'єднує водяних та наземних ракоподібних, які мають однакові черевні та грудні кінцівки. Існує майже 4500 видів, з них в Україні – понад 40. Найбільш відомим видом рівноногих раків є мокриця звичайна, що зустрічається у вологому ґрунті на городах та в лісовій підстилці, у льохах і сирих підвалах. Тіло мокриць сплющене зверху вниз. На члениках грудей і черевця є по одній парі ніг. На черевних ніжках містяться глибокі вип'ячування шкіри – повітряні камери (органи повітряного дихання). Мокриці активні вночі. Живляться, в основному, різними рослинними рештками. У прісних водоймах поширені схожі на мокриць, невеликі (до 1 см) водяні віслючки, які живляться рештками рослин і є улюбленою поживою багатьох риб.

Ряд Гіллястовусі поєднує таких представників, як дафнії, босміни, хідоруси, що мають гіллясту пару вусиків. Найвідомішою твариною цього ряду є дафнія, яку в народі називають "водяною блохою". Плавають дафнії за допомогою видовжених та розгалужених вусиків другої пари. Грудні ноги в дафній розвинуті слабко й у пересуванні участі не беруть, а лише створюють струмінь води, який омиває зябра. Орієнтуються дафнії за допомогою пари складних очей й одного простого вічка. Живляться бактеріями, одноклітинними водоростями і завислими у воді органічними рештками. Упродовж літа дафнії розмножуються партеногенетично, а восени, після відкладання запліднених (зимуючих) яєць, гинуть.

Ряд Веслоногі є групою ракоподібних, представники якої мають довгі вусики. До веслоногих належать калануси, циклопи та ін. Циклопи, на відміну від дафній, пересуваються за допомогою першої пари вусиків і грудних ніжок. У них є тільки одне просте вічко. Циклопи – хижаки, які живляться дрібними безхребетними тваринами. У водоймах зустрічаються в будь-яку пору року. Входять до складу планктону і мають важливе значення як складова частина раціону багатьох риб і китоподібних. Разом з тим вони завдають шкоди як проміжні хазяї небезпечних для людини і тварин паразитичних червів (сисун легеневий, стьожак широкий, ришта).

Ряд Вусоногі, або балянуси – група морських ракоподібних, які мають м'яке тіло, черепашку з вапнякових пластинок і вусикоподібні грудні ноги. У зв'язку з прикріпленим або паразитичним способом життя вони є гермафродитами, мають редуковані складні очі й антени та ін. Найвідомішими представниками є морські жолуді, морські качечки, сакуліна (паразит крабів) та ін. Дихання і живлення здійснюється за участю вусикоподібних кінцівок, які висуваються з черепашки, розправляються і заганяють воду з поживними частинками всередину черепашки. Найбільшим з балянусів є велетенський морський жолудь (Balanus nubilis).

Ряд Коропоїди – група ракоподібних, які паразитують на шкірі і зябрах риб, тритонів, пуголовків жаб і деяких молюсків. Відомо близько 130 видів, які живуть у прісних і солоних водоймах. їхні ротові органи перетворилися в хоботок для висмоктування крові, присоски для прикріплення до тіла. Ці паразити, наситившись, залишають організм і з великою швидкістю пливуть геть.

Значення ракоподібних у природі та житті людини

Ракоподібні є важливою ланкою в ланцюгах живлення. Зокрема, дрібні ракоподібні (водяні віслюки, дафнії, циклопи) складають найбільшу частку планктону і є основним кормом для риб та багатьох інших видів тварин. Чимало ракоподібних є природними фільтраторами води (наприклад, калануси, морські жолуді). Річкові раки виконують роль санітарів водойм, тому що переробляють органічні рештки.

Багато ракоподібних (річковий рак, камчатський краб, креветки, омари, лангусти) є об'єктами промислу та використовуються людиною в їжу. Окремі види (дафнії, моїни) розводять в спеціальних басейнах для того, щоб згодом підгодовувати молодь осетрових і лососевих риб.

У тілі деяких ракоподібних проходить розвиток червів – паразитів людини (наприклад, циклопи є проміжним хазяїном у циклі розвитку стьожака широкого та ришти, раки і краби є другим проміжними хазяями для розвитку сисуна легеневого). Серед ракоподібних є паразити (наприклад, коропоїди), які можуть зрідка спричиняти загибель риб. Морські жолуді завдають збитків у судноплавстві. Ними обростають днища суден, що суттєво сповільнює їх рух.

До Червоної книги України занесено 26 видів ракоподібних: мізида аномальна, мізида зубчаста, гмеліна маленька, іфігенела колючконога, широкополий рак, морський кріт, трав'яний краб, волохатий краб, кам'яний краб, мармуровий краб, прісноводний краб та ін.

Клас Павукоподібні, особливості їх будови та життєдіяльності

Павукоподібні – це членистоногі, поширені переважно на суходолі. Клас Павукоподібні об'єднує близько 70 000 видів (в Україні – понад 4000), які поширені переважно на суходолі, але є серед них і представники прісноводної та морсько? фауни. Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, які походять від давніх водяних членистоногих. Щоб пристосуватися до наземного способу існування, павукоподібні повинні були здійснити зміну органів дихання, зменшити випаровування води з поверхні тіла, перейти на нові об'єкти живлення тощо. Тому основними відмінностями сучасних павукоподібних від інших членостоногих є ознаки пристосування до наземного способу життя. Це: а) наявність легеневих мішків і трахей, які забезпечують використання атмосферного кисню; б) наявність органів виділення, які дозволяють економити воду; в) воскова плівка над хітиновою оболонкою для зменшення втрат води; г) зменшення розмірів тіла для обмеження кількості линьок; д) наявність внутрішнього запліднення та ін. Наука про павукоподібних називається арахнологією.

Типовим об'єктом для розгляду особливостей павукоподібних є павук-хрестовик (Araneus diadematus). Характерною ознакою павука-хрестовика, яка відображена у його назві, є малюнок у вигляді хреста на спинній поверхні черевця.

Особливості зовнішньої будови

Відділи тіла – головогруди і значно більше черевце. На відміну від раків, вусики у павукоподібних редукуються, фасеткові очі відсутні. Головогруди мають дві пари ротових органів: хеліцери і ногощупальці. Хеліцери – перша пара головогрудних кінцівок у павуків, які служать для вбивання здобичі та захисту. На кінці хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз, розташованих у передній частині головогрудей. Ногощупальці, або педипальпи – друга пара головогрудних кінцівок, які вкриті щетинками і є органами дотику та нюху, а також здатні у самців переносити статеві клітини під час запліднення. На головогрудях розташовані чотири пари ходильних ніг з великою кількістю щетинок, які виконують функцію органів чуттів. Черевце вкрите м'якою кутикулою. Кінцівки черевця або відсутні, або видозмінені в павутинні бородавки. На їхніх верхівках відкриваються протоки численних павутинних залоз (близько 600). Вони виділяють рідину, яка витягується та швидко застигає у вигляді павутинної нитки. На черевці також розташовані статевий і анальний отвори.

Покриви складно організовані і складаються з гіподерми, воскоподібної плівки і хітинової оболонки. На тілі числені волоски, які можуть виконувати чутливу і захисну функції.

Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності Травна система у павука має три відділи: передній (рот зі слинними залозами, м'язова глотка з фільтруючим апаратом, стравохід, сисний шлунок), середній з численними сліпими виростами і печінкою та задній. Павук-хрестовик – хижак, пристосований до живлення напіврідкою їжею. Травлення відбувається в три етапи: зовнішнє позаорганізмове, внутрішньопорожнинне і внутрішньоклітинне. Позаорганізмове травлення – розщеплення їжі під впливом травних ферментів отрути поза організмом павуків, які потім всмоктують перетравлені або напівперетравлені речовини.

Дихальна система складається з трохей і легеневих мішків. Трахеї у вигляді довгих нерозгалужених трубочок, що починаються непарним отвором на черевці і безпосередньо транспортують кисень до тканин і органів. Пара легеневих мішків, розташованих при основі черевця, має численні пластинчасті складки стінок. Ці мішки відкриваються назовні дихальними отворами, прикритими кришками.

Кровоносна система незамкнена. У павука трубчасте серце з отворами, через які кров надходить з порожнини. Розташовується серце наспинній стороні в черевці, від нього кров переміщується по артеріях.

Видільна система – у вигляді мальпігієвих судин, що одним кінцем відкриваються в кишку, а іншим, сліпо замкненим, занурені в гемолімфу. Продукти виділення через стінки цих судин надходять з гемолімфи і далі через кишечник виводяться назовні. Речовини, що виділяються, заздалегідь зневоднюються, щоб уникнути втрат води.

Нервова система у павука-хрестовика ланцюжкова, весь нервовий ланцюг якої зливається в один головогрудний ганглій. Від нього беруть початок нерви, які прямують до різних органів. Розвинена у павуків і турбота про нащадків. Самка хрестовика маскує кокон, що зимує.

Органи чуттів добре розвинені. Органами дотику є щетинки, які вкривають тіло павука, та ногощупальця. Органи нюху (тарзальні й ліроподібні) та смаку містяться переважно на ногощупальцях і ногах. Органи зору – прості очі, яких, зазвичай, чотири пари.

Розмноження статеве за допомогою роздільностатевої системи. У павука добре виражений статевий диморфізм. Самки та самці хрестовика чітко розрізняються за зовнішнім виглядом: тіло самок довше, а самці мають вужче черевце. Запліднення внутрішнє.

Розвиток прямий. Самка восени відкладає яйця у сплетений з павутини кокон, який ховає в затишних місцях. До зими самка гине, а з яєць, що перезимували, навесні з'являються павучата.

Різноманітність павукоподібних

Павукоподібних поділяють на кілька рядів, що об'єднують близько 70 000 видів, поширених на всіх материках. На території України трапляються представники рядів: Павуки (Aranei), Кліщі (Асагіпа), Скорпіони (Scorpiones), Косарики (Opiliones), Сольпуги, або Фаланги (Solifugae), Несправжні скорпіони (Pseudoscorpiones).

Павуки – група павукоподібних, найхарактернішими особливостями яких є наявність отруйних залоз та здатність робити павутину, що виробляється павутинними залозами. Це найбільша група павукоподібних, у якій описано близько 30 000 видів (в Україні – понад 400), що опанували сушу від полярних областей і високих гір до степів і пустель. У прісній воді живе лише один вид – павук- сріблянка, що дихає повітрям, яким наповнює підводне гніздо, збудоване з павутини.

Внутрішня будова павука-хрестовика: А – прості очі; Б – сисний шлунок; В – серце; Г – мальпігієві судини; Д – павутинні залози; Е – статева залозо; Ж – отвір трохей; З – трахеї; І – легеневі мішки; Й – сліпі відростки кишечника; К – головогрудний ганглій; Л – отруйна залоза; М – ногощупальці (педипальпи); Н – хеліцери

І взагалі, у всіх павуків взаємовідносини з довкіллям здійснюються через павутинну діяльність, яка в своїй основі має інстинкти. Павутина відіграє надзвичайно важливу роль у їхньому житті: з неї будують ловильні сіті та кокони для відкладання яєць, обплітають жертву перед її висмоктуванням, вистилають стінки нірок і кришечки для закривання входу в нірку, використовують для розселення молоді у повітрі тощо. Розвиток павутинних залоз у павуків став передумовою прогресивного розвитку цієї групи тварин. Павуки є хижаками, які живляться різноманітною тваринною їжею. Єдиним рослиноїдним видом, раціон якого на 90% складають особливі виділення листків акацій, є багіра Кіплінга. Отрута деяких павуків небезпечна для здоров'я і життя людини, наприклад, тарантула та каракурта. Тарантул поширений на півдні України і може проникати навіть на територію лісової зони, а каракурт – у Криму та степовій зоні. Укуси тарантула спричиняють різкий біль і набряки. Укуси каракурта мають значно тяжчі наслідки: сильний біль у всьому тілі, психічне збудження, яке невдовзі змінюється непритомністю. Павуки-скакуни цікаві тим, що мають дуже добрий предметний зір, який дозволяє на відстані 8 см бачити муху в деталях. Крім того, вони розрізняють колір. Тривалість життя павуків є різною, але більшість з них закінчують життєвий цикл упродовж одного року. Найдовговічнішими є павуки-птахоїди, які можуть жити не менше 7>8 років. У помешканнях людини живе павук домашній, який поширений по всьому світу. Свою плоску, трикутну ловильну сітку з широкою лійкою, яка переходить у трубку, цей павук будує по кутках. Серед павуків є види, які не плетуть ловильних сіток. Наприклад, павуки-вовки є бродягами, які підстрерігають здобич у засідці, наздоганяючи її декількома стрибками.

Кліщі – група павукоподібних, особливістю будови яких є повне злиття головогрудей з черевцем. У світовій фауні ряд Кліщі налічує близько 20 000 видів, з них в Україні – 3000. Здебільшого кліщів багато в теплих країнах, тим не менш вони поширені в усіх кліматичних зонах. Серед них є суходольні, прісноводні і морські форми. Більшість кліщів – вільноживучі (ґрунтові, хижі), є паразитами рослин (павутинні галові), паразитами тварин (тайговий, собачий, бичачий, пір'яні кліщі, свербуни-нашкірники, свербуни-шкіроі'ди), паразитами людини (коростяний свербун – збудник корости, залозник вугровий – збудник залозної корости). Паразитичні види кліщів живуть на пір'ї птахів, у покривах, дихальній, травній, статевій системах багатьох хребетних тварин, а також людини тощо. Від інших павукоподібних вони відрізняються за такими ознаками: а) головогруди та черевце повністю злиті між собою і утворюють тулуб (ідіосому); б) хеліцери і педипальпи зближені й утворюють голівку з хоботком (гнатосома); в) розвиток непрямий з такими стадіями: яйце – шестинога личинка – німфа – імаго. У паразитичних видів ротові органи (гризучі, ріжучі, колючосисні) пристосовані до проколювання та смоктання. Кліщі, як і всі павукоподібні, мають у дорослому стані чотири пари ходильних ніг. У багатьох паразитичних груп на ногах формуються численні пристосування для закріплення на перах птахів, шерсті ссавців тощо. Дихальна система представлена трахеями або взагалі відсутня (кисень надходить в організм через тонкі покриви). Кровоносна система редукована. Кліщі роздільностатеві, самці менші від самок. Тривалість життя кліщів – від 6 місяців до 20-25 років. Наука, яка вивчає кліщів, називається акарологією.

Скорпіони – група павукоподібних, у яких тіло розчленоване на головогруди і довге членисте черевце з жалом. Це одна з найдавніших груп членистоногих тварин.

На сьогодні описано близько 700 видів, які є мешканцями жарких і теплих районів земної кулі. В Україні ці тварини зустрічаються у Криму (кримський скорпіон), Одеській та Закарпатській областях (карпатський скорпіон). У них довге членисте черевце, на останньому членику якого містяться дві отруйних залози, які відкривається протоками на кінці гострого кривого жала. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають сильний біль, напухання кінцівок, гарячковий стан, сонливість тощо. Як специфічний засіб проти укусів використовують антитоксичну сироватку. Укуси великих тропічних видів (наприклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті. Здобич скорпіони ловлять і утримують ногощупальцями, що закінчуються клешнями. Скорпіони – нічні хижаки. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, у тріщинах скель і глинобитних стінах будівель, між дровами і можуть проникати в житло. Живляться лише живою здобиччю, зокрема комахами, їхніми личинками, павуками тощо. Більшість скорпіонів живородні, частина відкладає яйця, з яких розвиваються молоді скорпіони. Самка народжує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4-5 років.

Косарики – група павукоподібних, тіло яких має сегментоване черевце, сполучене з головогрудьми широкою основою, а не стеблинкою. їх налічується понад 6300 видів, а території України – близько 50. Найбільш поширеним видом є косарик звичайний. Покриви, як правило, дуже тверді, панцирні. Забарвлення у нічних форм сірувате, буре або чорне, у денних форм – строкате. Хеліцери озброєні клішнями. Ходильні ноги в косариків надзвичайно довгі – можуть досягати 16 см. Підвищена гнучкість дозволяє лапкам косарика міцно обвиватися навколо травинок, допомагаючи пересуватися в траві. У посушливих місцевостях довгі ноги мають пристосувальне значення – вони піднімають тулуб косариків високо над поверхнею ґрунту, що нагрівається вдень. У більшості довгоногих косариків ноги легко відриваються (автотомія) і ще довго продовжують ритмічно скорочуватись. Косарики не отруйні і не мають павутинних залоз.

У них є пахучі залози, що виділяють різкий пахучий секрет, через який косарики майже не споживаються в їжу хижаками. Ці істоти поширені практично повсюдно і зустрічаються в найрізноманітніших біотопах – від лісів і лук до пустель. Особливо багаті косариками листяні та мішані ліси; звичайні вони і в міських ландшафтах.

Значення павукоподібних у природі та житті людини

Павукоподібні відіграють важливу роль у житті природних угруповань. Як хижаки, вони знищують здебільшого комах, а самі є поживою для багатьох дрібних ссавців, птахів, ящірок, жабів та ін. Ґрунтові кліщі беруть участь в процесах ґрунтоутворення.

Павукоподібні, знищуючи у значних кількостях комах-шкідників сільськогосподарських та лісових насаджень, відіграють позитивну роль. Деяких хижих кліщів широко застосовують для біологічної боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, особливо в закритому ґрунті. Чимало павуків завдають шкоди людині як отруйні тварини. Від укусів каракурта часто гинуть коні та верблюди, він є небезпечним і для людини. У важких випадках, за відсутності медичної допомоги, через день-два після укусу настає смерть. Небезпечною для людини є і отрута скорпіонів, що викликає почервоніння і напухання вкушеного місця, нудоту і судому. Особливо страждають від укусів скорпіонів в Індії, де їх налічують понад 80 видів. Серед павукоподібних є переносники захворювань, тобто тварини-паразити, які при живленні передають збудників захворювань людини і тварин. Особливо небезпечними в цій ролі виступають кліщі. Найбільш відомі іксодові кліщі: кліщ тайговий (переносник збудника тайгового кліщового енцефаліту), кліщ собачий (переносник збудників туляремії, весняно-літнього енцефаліту, геморагічної лихоманки). У країнах із сухим і теплим кліматом поширені аргасові кліщі, що є переносниками збудників кліщового поворотного тифу. Гамазові кліщі, які паразитують на птахах (ластівки, стрижі, кури, голуби), передають людині збудників вірусних хвороб. Чимало кліщів є збудниками захворювань тварин і людини.

Свербун коростяний, паразитуючи в товщі епідермісу людини, є збудником корости – хвороби, характерними ознаками якої є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі. Постільний кліщ, живлячись виключно продуктами злущування епідермісу, є джерелом різних алергічних захворювань і нетипової форми бронхіальної астми у людини. Свербун коней, свербун собак, свинячий свербун паразитують у шкірі свійських тварин і можуть поселятися у шкірі людини. Багато кліщів є мешканцями житла людей. У домашніх умовах зустрічаються борошняні кліщі, які псують борошно, і сирні кліщі – пошкоджують сир. Уживання продуктів, уражених кліщами, може спричинити некроз кишківника. Серйозними шкідниками рослин, особливо плодових дерев і кущів, є павутинні кліщі. Втрати врожаю винограду, яблук, слив, груш, цитрусових в окремі роки можуть досягати 30-70%.

До Червоної книги України занесено скорпіона кримського та сольпугу звичайну, які є рідкісними видами.

Клас Комахи, особливості їх будови та життєдіяльності

Комахи – група членистоногих з поділеним на голову, груди і черевце тілом, які пристосувалися до життя в найрізноманітніших умовах існування. Клас Комахи налічує понад 1 млн видів (в Україні – понад 35 000). Ці істоти заселяють весь суходіл і Світовий океан, вони освоїли всі типи середовищ існування на Землі. Комах знаходили в пустелях з їх екстремальними умовами існування. Наприклад, в безводній жаркій пустелі Наміб живуть жуки-чорнотіли, у холодних арктичних пустелях – безкрилі антарктичні комарі. їх зустрічали високо в горах (наприклад, дрібний жук бембідіон в Гімалаях заселяє місця на висоті 4300-5000 м) і знаходили глибоко під землею (закаспійські терміти прокладають ходи на глибину 12 м). Розміри комах коливаються в межах від часток міліметрів (деякі їздці) до 26 см (тропічні паличники). Більшість комах – вільноживучі тварини, проте серед них трапляються паразити рослин, тварин і людини. Від інших членостоногих комахи відрізняються: 1) наявністю однієї пари вусиків; 2) наявністю трьох пар ходильних ніг; 3) органами дихання є трахеї; 4) наявністю в більшості двох пар крил. Наука, яка вивчає комах, називається ентомологією.
Типовим представником класу Комахи є хрущ травневий (Melolontha melolontha). Довжина тіла досягає від 5 до 60 мм, розмах крил не перевищує чотирьох сантиметрів.
Особливості зовнішньої будови
Відділи тіла – голова, груди і черевце, кожний з яких виконує свої функції. Голова утворена із 6 сегментів, які повністю зливаються. На голові є вусики, очі та ротові органи. Вусиків, які називають антенами або сяжками, – одна пара. У хруща вони пластинчасті і виконують функцію органа нюху. Ротових органів три пари: верхні щелепи (мандибули), нижні щелепи (максили) і верхня та нижня губи. Ці органи утворюють гризучий ротовий апарат. На нижніх щелепах і нижній губі є вирости – щупики, які виконують функцію органів дотику та смаку. Поряд з вусиками розташовані складні (фасеткові) очі. У комах вони можуть бути простими і складними.

Залежно від типу їжі, ротові органи комах видозмінюються, що зумовлює формування різних типів ротових апаратів:

• гризучий ротовий апарат – ротові органи, до яких належать верхня й нижня губи, верхні й нижні щелепи (наприклад, бабки, жуки, таргани, прямокрилі, терміти, мурашки);
• гризучо-лижучий ротовий апарат – ротові органи, у яких нижня губа та нижні щелепи утворюють хоботок, а верхні щелепи втратили жувальну функцію і беруть участь у побудові стільників (бджоли, джмелі);
• сисний ротовий апарат – ротові органи перетворені на хоботок, який пристосований до живлення нектаром з квіток (метелики);
• колючо-сисний ротовий апарат – ротові органи, в яких нижня губа утворює хоботок для всмоктування рідин, а верхні та нижні щелепи перетворені на довгі колючі стилети для проколювання покривів тіла (клопи, попелиці, воші, деякі двокрилі).

Деякі дорослі комахи (шовковичний шовкопряд, оводи) не живляться, тому ротові органи у них не функціонують і дуже зменшені.
Грудний відділ складається з трьох сегментів (передньо-, середньо- та задньогруди), які мають органи руху – ноги і у крилатих комах – крила. На кожному сегменті грудей – по одній парі кінцівок, і тому у комах 3 пари ходильних ніг, із-за чого Їх ще називають гексаподами (шестиногими). В інших комах ці кінцівки можуть виконувати інші функції і тому виділяють такі їх типи: стрибальні, плавальні, хапальні, риючі, бігаючі тощо. До другого і третього сегментів у комах приєднані дві пари крил. Крила є складками покривів, стінки яких побудовані з верхнього та нижнього шарів епітеліальних клітин, вкритих кутикулою. Між цими шарами є щілина з гемолімфою. Опорний каркас крила утворює система поздовжніх та поперечних потовщень, які називаються жилками. У хруща перша пара видозмінюється в жорсткі надкрила. Надкрила – видозмінені передні крила, які захищають перетинчасті крила від ушкоджень у той час, коли комаха не літає.

Черевце утворене різною кількістю сегментів (не більше дванадцяти) і в ньому розміщена основна маса внутрішніх органів. Цей відділ позбавлений кінцівок, має отвори трахейної системи – дихальця, і завершується яйцекладом.
Покриви представлені гіподермою і хітиновою кутикулою з воскоподібною плівкою, яка перешкоджає випаровуванню води. На тілі комахи є численні волоски, що виконують функцію органів дотику, створюють повітряний прошарок, який захищає тіло від води під час дощу, від перегріву, обумовлюють забарвлення тощо. На поверхню тіла відкриваються протоки пахучих залоз, які допомагають особинам знаходити одна одну під час розмноження. В інших комах можуть бути отруйні (у волохатих гусениць), воскові (у бджіл), шовкові (у личинок метеликів) та інші залози.
Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності
Травна система складається з переднього (ротова порожнина зі слинними залозами, глотка, стравохід, шлунок), середнього (середня кишка з пілоричними придатками, без печінки) і заднього (задня кишка з анусом) відділів. Хрущ живиться рослинної їжею, тому у виростах його кишки є симбіотичні мікроорганізми, які виділяють ферменти для перетравлювання клітковини. У личинок кишка має порівняно велику довжину, і їжа затримується в організмі на тривалий час. Всмоктування води з метою запобігання її втратам відбувається в задній кишці за допомогою ректальних залоз.
Дихальна система – трахейного типу. По всьому тілу розгалужується система трахейних трубочок, які відкриваються на черевці дихальцями- стигмами (на одному сегменті – пара). Переміщується повітря в цій системі завдяки дифузії та рухам черевця.
Кровоносна система незамкнена. Серце трубчасте, розташоване в спинній частині черевця.
Рідина системи – гемолімфа – безколірна і не бере участі у транспортуванні газів, що пов'язано з розвитком трахей. Вона здійснює такі функції, як транспорт поживних речовин, перенесення продуктів обміну, розподіл гормонів, захист за допомогою клітин-фагоцитів від мікроорганізмів та ін. Циркуляція гемолімфи здійснюється скороченнями серця. При розтягненні стінок серця за допомогою м'язів гемолімфа через бічні отвори (остії) потрапляє в серце, а при скороченні клапани закривають остії і рідина надходить в артерії.

Внутрішня будова хруща травневого: А – вусики; Б – навкологлоткове нервове кільце: В – грудні ганглії; Г – трахеї; Д – серце; Е – яєчник; Ж – мальпігієві судини; З – дихальце; І – воло; Й – шлунок

Видільна система представлена мальпігієвими судинами та жировим тілом. Мальпігієві судини – це видільні трубочки на межі середньої та задньої кишки. Кількість цих виростів змінюється від 2 до 150. Жирове тіло – пухка сполучна тканина, яка, крім інших функцій, поглинає продукти обміну.
Нервова система – вузлового ланцюжкового типу, для якої характерний добре розвинений "головний мозок" – надглоткове скупчення нейронів. У ньому виділяють З відділи – передній, середній і задній. Передній відділ побудований складніше і забезпечує складні форми поведінки. Черевний ланцюжок складається з підглоткового вузла і, зазвичай, 10 грудних і черевних збільшених гангліїв.
Поведінка дуже складна і визначається взаємодією безумовних та умовних рефлексів. Велику роль для комах мають такі природжені форми поведінки як інстинкти.
Ендокринна система здійснює гуморальну регуляцію за допомогою гормонів, які виділяються надглотковим і підглотковим вузлами, придатками мозку та ін. Особливе значення для комах мають такі біологічно активні речовини, як екдизони, які впливають на линяння, "ювенільний гормон" – гальмує дозрівання, феромонивпливають на представників свого виду, статеві атрактанти – приваблюють особин протилежної статі під час розмноження та ін.
Органи чуттів – найрізноманітніші, що пов'язано із загальним високим рівнем організації та складною поведінкою комах. Здебільшого це волосинки або інші утвори з рецептором всередині: органи зору – очі складні фасеткові та прості, органи нюху – вусики, орган смаку – на ротових органах і на інших частинах тіла, органи дотику – чутливі волосинки на покривах тіла, органи слуху (тимпанальні органи, хордотональні органи) знаходяться на черевці (у коників – на ногах). У хрущів, як і в інших літаючих комах, в основі вусиків є спеціальні джонстонові органи для контролю за швидкістю і напрямком польоту.
Розмноження. Хрущі, як і майже всі комахи, – роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Статевий диморфізм хруща травневого виявляється у тому, що на вусиках самців є сім члеників, а у самок їх лише шість; самки мають яйцеклади для відкладання яєць, розширені гомілки кінцівок для заривання їх в ґрунт та ін.
Розвиток у хруща – непрямий, за якого у життєвому циклі спостерігається лялечка. Лялечка – стадія розвитку комах з повним перетворенням, у якій відбувається внутрішня перебудова, у результаті якої комаха перетворюється з личинки на дорослу особину. Перетворення від яйця до стадії дорослої комахи регулюється гормонами і триває у хруща кілька років.
Розвиток у більшості комах, зазвичай, непрямий, але є прямий:

1) прямий (у первиннобезкрилих комах, або щетинкохвосток);
2) непрямий (або розвиток з перетворенням – метаморфозом):

■ з повним перетворенням: яйце – личинка – лялечка – імаго (у твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих, двокрилих, бліх)
■ з неповним перетворенням: яйце – личинка – імаго (у прямокрилих, тарганів, клопів).
Біологічне значення перетворення полягає в тому, що: а) личинки і дорослі особини живуть у різних умовах і тому не конкурують за місце існування та їжу; б) комахи мають більшу можливість вижити за несприятливих умов життя (низька температура, відсутність їжі) на тій або іншій менш уразливій стадії розвитку, що в цілому сприяє збільшенню чисельності особин виду.

Різноманітність комах

Клас Комахи об'єднує понад 1 млн видів (в Україні – більше 35 000), яких найчастіше поділяють на дві групи: комахи з неповним перетворенням (Hemimetabofa) і комахи з повним перетворенням (Holometabola).

Комахи з неповним перетворенням

Таргани (Blattoptera) – ряд комах з плоским тілом, у яких передня пара крил перетворена на надкрила, ротовий апарат гризучого типу і довгі щетинкоподібні Вусики. Ряд налічує близько 3 000 видів, які поширені переважно у тропіках та субтропіках (тарган мадагаскарський, тарган кубинський). Таргани – нічні комахи, які у природі живуть у лісовій підстилці, під камінням, у тріщинах ґрунту. Окремі види (тарган чорний, тарган рудий, або прусак, тарган американський) поширені в помешканнях людини, де живляться харчовими продуктами. Яйця відкладають в особливих капсулах – оотеках.
Богомоли (Mantoptera) – ряд комах з видовженим тілом, у яких маленька голова трикутної форми, ротовий апарат гризучого типу і великі хапальні передні кінцівки у вигляді ножиць. Відомо близько 2000 видів богомолів, поширених у країнах з теплим кліматом. У більшості богомолів добре розвинені обидві пари крил. В спокійному стані богомоли тримають передні, озброєні шипами ноги зігнутими і спрямованими вперед, наче моляться. Це типові комахи- хижаки, які підстерігають свою здобич у засідці. В Україні поширений богомол звичайний, який зустрічається в степу і рідше в лісостепу, та емпуза смугаста, емпуза піщана, ірис плямистокрилий, боліварія короткокрила, які занесені до Червоної книги України.
Терміти (isoptera) – ряд гуртових комах з видовженим тілом, у яких велика голова, ротовий апарат гризучого типу і дві пари перетинчастих крил у самок і самців під час розмноження. Відомо близько 2500 видів цих комах. Багато видів живуть колоніями в особливих спорудах – термітниках (наприклад, терміт всеруйнуючий), у гніздах під землею (терміт закаспійський), у гніздах на деревах (терміт африканський). Живляться терміти деревиною, рослинними і тваринними рештками.

У багатьох термітів у гніздах вирощуються гриби. Перетравлювання клітковини рослинної їжі здійснюється з допомогою джгутикових найпростіших (трихонімфи). В Україні трапляється один вид, поширений на півдні – терміт шкідливий.
Прямокрилі (Orthoptera) – ряд комах з видовженим тілом, у яких ротовий апарат гризучого типу, дві пари крил (прямі надкрила і віялоподібні задні крила) і стрибальні задні ноги. Відомо близько 20 000 видів (з них в Україні – близько 200). Це коник зелений, цвіркун польовий, цвіркун домашній, дибка степова, ведмедки, сарана перелітна та багато інших. Специфічна особливість прямокрилих – здатність до утворення і сприймання звуків. Так, у коників звуковий апарат розташований на передніх крилах, а органи слуху – на гомілках передніх ніг. Більшість прямокрилих рослиноїдні, деякі з них – небезпечні шкідники сільськогосподарських культур і лісових насаджень. До Червоної книги України занесені пилкохвіст український, пилкохвіст Болдирева, пилкохвіст лісовий, дибка степова, коник-товстун степовий та ін.
Бабки (Odonata) – ряд комах з видовженим тілом, у яких рухлива голова з великими очима, дві пари сітчастих крил і ротовий апарат гризучого типу. Це дуже давня група комах, які жили ще в карбоні палеозойської ери. Деякі з них досягали у розмаху крил досягали 90 см. Нині ряд налічує близько 3000 видів (в Україні – понад 70). Це виключно хижі комахи, які є вправними літунами. Личинки бабок розвиваються у воді і називаються наядами. Дорослі бабки живляться дрібними комахами (комарами, мошками, мухами). Найпоширенішими представниками ряду є бабка плоска, бабка коромисло синє, бабка-лютка, бабка-красуня.

Воші (Апорlurа) – ряд комах з плоским тілом, у яких відсутні крила, погано розвинені очі й наявний колючо-сисний ротовий апарат. Ряд налічує близько 200 видів. Ноги у цих істот дуже сильні, чіпкі, пристосовані до утримання на волосяному покриві організму- хазяїна. Зір у них слабкий, зате вони дуже добре орієнтуються за запахом. Всі представники ряду – ектопаразити більшості ссавців і людини. Це людська воша (Pediculus humanus), лобкова воша, тюленяча воша, оленяча воша, заяча воша, свиняча воша та ін.
Напівтвердокрилі, або клопи (Hemiptera) – ряд комах, у яких дві пари крил (передні крила напівтверді, задні – перетинчасті), колючо-сисний ротовий апарат і пахучі залози. Ряд налічує понад 30 000 видів (в Україні – понад 800). Серед представників ряду є багато видів, що живляться клітинним соком (клопи-черепашки), кров'ю тварин і людини (клоп постільний). Багато клопів перейшло до життя у прісних (водомірки, гладуни, водяні скорпіони) та солоних (морські водомірки) водоймах. На задньогрудях у дорослих клопів є пахучі залози, які мають різкий специфічний запах. У водних і хижих видів вони відсутні. До Червоної книги України занесені коранус сірий та онкоцефал кримський, які водяться в Криму.
Рівнокрилі (Homoptera) – ряд комах, у яких дві пари однакових крил і колючо-сисний ротовий апарат. Ряд налічує понад 30 000 видів (в Україні – понад 3000). Усі рівнокрилі живляться соком рослин. їхнє тіло часто вкрите восковими виділеннями або щитком. До ряду належать попелиці, цикади, щитовки, горбатки, пінниці та ін. Багато видів є шкідниками сільськогосподарських культур і лісових насаджень або переносниками вірусних хвороб рослин.

Комахи з повним перетворенням

Ряд Твердокрилі, або жуки (Coleoptero) – ряд комах, у яких дві пари крил (перша пара крил – тверді надкрила, друга – літальні) і ротовий апарат гризучого типу. Це найчисленніший за кількістю видів ряд комах, який налічує понад 300 000 сучасних видів (в Україні – близько 12 000).
Личинки переважно червоподібні. За способом живлення серед жуків є хижаки (жужелиці, плавунці, красотіли, скакуни), рослиноїдні (листоїди, водолюби), сапротрофи (гробарики, гнойовики). Дуже цікавими є пристосування окремих жуків до захисту від ворогів. Наприклад, жуки-бомбардири вистрілюють їдкою рідиною, яка на повітрі вибухає, у сонечка в гемолімфі є отруйні сполуки, які виділяються при небезпеці через з'єднання відділів тіла. Відомими є і такі жуки, як жук-носоріг, жук- голіаф, вусачі, короїди та ін. До Червоної книги України занесені турун кримський, красотіл пахучий, скарабей священний, жук-олень, вусач альпійський та ін.

Ряд Лускокрилі, або метелики (Lepidoptero) – ряд комах, у яких дві пари крил, вкритих лусочками, ротовий апарат гризучого типу в личинок (гусені) і сисного типу – у дорослих. Ряд включає понад 150 000 видів комах (в Україні – близько 8000). Лускокрилі поширені на всіх континентах, крім Антарктиди, і найбільшого різноманіття досягають у тропіках. Більшість видів лускокрилих на стадії імаго живиться нектаром квітів і тому є важливими запилювачами багатьох видів рослин. Гусениці живляться переважно листям рослин і, розвиваючись у великій кількості, можуть нерідко викликати їх загибель. Найвідомішими з метеликів є шовкопряди, молі, білан капустяний, денне павичеве око, адмірал, кропив'янки, голуб'янки, велике нічне павичеве око, бражники, п'ядуни, совки, коконопряди та ін. До Червоної книги України занесені такі види метеликів, як махаон, подалірій, поліксене, аполлон, мнемозина, бражник мертва голова, бражник дубовий, сатурнія мала, ведмедиця велика та ін.

Перетинчастокрилі (Hymenoptera) – ряд комах, у яких дві пари перетинчастих крил і ротові органи гризучого обо гризучо-лижучого типу. Ряд налічує близько 200 000 видів, з них в Україні – близько 30 тис. Самки на кінці черевця мають яйцеклад (у деяких видів він перетворений на жало і протоками зв'язаний з отруйними залозами). Личинки червоподібні, здебільшого безногі. Найбільш поширеними групами є пильщики, рогохвости, шершні, мурахи, бджоли, джмелі, оси, їздці тощо. Зустрічаються й паразити, самки яких відкладають яйця в тіло молодих гусениць або лялечок (їздці) і в яйця різних комах (яйцеїди). Серед перетинчастокрилих є досить багато гуртових комах (медоносна бджола, мурашки). До Червоної книги України занесені такі види перетинчастокрилих, як сколія-гігант, сфекс жовтокрилий, джміль пахучий, бджола-тесляр фіолетовий, бджола-листоріз люцерновий та ін.
Ряд Двокрилі (Diptera) – ряд комах з рухомою головою, у яких перша пара – літальні крила, друга перетворилася на дзижчальця і ротові органи колючо- сисного або лижучого типу. Ряд налічує близько 120 000 видів (в Україні – понад 4000). Личинки безногі, часто з редукованою головою, розвиваються у воді, ґрунті, в гниючих рештках рослин, живих тваринах і трупах. Найбільш відомими серед двокрилих є комарі-дергуни, комарі-піскуни, муха хатня, мухи-дзюрчалки, мухи-тахіни, оводи, гедзі, мошки, москіти, мухи-жигалки та ін. До Червоної книги України занесені ктир гігантський, ктир шершнеподібний, ктенофора святкова.

Ряд Блохи (Aphaniptera) – ряд паразитичних комах, у яких відсутні крила і наявний колючо-сисний ротовий апарат. Усього відомо понад 2000 видів блох, з них в Україні – близько 60. Це дрібні (розмір 1-6 мм) комахи, тіло сплюснуте з боків. Голова маленька з однією парою простих очей і короткими вусиками. Задні ноги стрибальні. Паразитують на тілі звірів, птахів і людини. Живляться, висмоктуючи кров. Личинки червоподібні, вкриті рідкими довгими волосками, живляться органічними рештками тваринного і рослинного походження. Блохи поширюють збудників небезпечних захворювань, зокрема, чуми, туляремії та ін. Представниками цього ряду є блохи людська, пацюкова, котяча, собача та ін.

Значення комах у природі та житті людини

Комахи-ґрунтоутворювачі. У тропіках основними ґрунтоутворювачами є терміти, які переробляють у лісах всю відмерлу деревину. Відмерлі рештки тварин, відходи їх життєдіяльності в природі знищуються личинками мух, жуками-гробариками, жуками- гнойовиками.
Комахи-запилювачі. Більшість квіткових рослин (близько 80%) залежать від комах, які запилюють квіти, забезпечуючи таким чином утворення насіння і плодів. Особливо велика роль як запилювачів рослин представників трьох рядів комах – перетинчастокрилих, двокрилих і метеликів.
Комахи – шкідники рослин. Десятки тисяч видів шкідників пристосувалися до розвитку в стеблі (лубоїди, короїди, вусачі), у плодах (плодожерки, довгоносики), у бульбах, цибулинах, кореневищах (ведмедки, личинки хрущів, коваликів), у листках (галові мухи, горіхотворки) тощо. Небезпечними для природи і людини є такі шкідники рослин, як саранові, попелиці, яблунева плодожерка, аґрусова вогнівка, непарний та сосновий шовкопряди, жуки-вусачі, короїди тощо. Великої шкоди на полях і городах завдають колорадський жук, буряковий довгоносик, жук-ковалик та його личинки-дротяники, білани (капустяний, ріп'яний, бруквяний), озима совка, американський білий метелик та ін. Із двокрилих польовим і городнім рослинам шкоди завдають деякі мухи (личинки цибулевої, капустяної, морквяної мухи). Для дерев та кущів саду найбільш звичайними шкідниками є попелиці, яблуневий квіткоїд, суничний довгоносик, малинний жук. На сьогоднішній день великого значення набувають біологічні методи захисту рослин. Біологічний метод боротьби зі шкідниками – знищення шкідливих комах на всіх стадіях розвитку за допомогою їхніх природних ворогів (жаб, ящірок, птахів, землерийок, їжаків, кротів, кажанів та ін). Багато природних ворогів є у шкідників і серед комах: сонечка знищують попелиць та інших шкідників, хижі жуки (жужелиці, скакуни) полюють на гусениць непарного шовкопряда, хижі клопи (подизус, перилюс) є ворогами колорадського жука, їздці вражають личинок білана капустяного, шовкопряда непарного, попелиць, відкладають свої яйця в кліщів, які переносять збудників хвороб.

Переносники збудників хвороб. Комахи не лише дошкуляють тваринам і людині своїми укусами, а й переносять збудників небезпечних інфекційних хвороб. Наприклад, блохи (пацюкова, собача, котяча, людська) є переносниками чуми – дуже небезпечного захворювання, від епідемій якого протягом історії людства загинуло кількасот мільйонів людей. Малярійний комар є переносником малярійного плазмодія – збудника малярії, москіти переносять збудників різних видів лихоманки, ґедзі, мухи- жигалки – збудників сибірської виразки, туляремії. Інші представники ряду Двокрилі (хатня муха, зелена, синя, сіра падальні мухи) відомі як механічні переносники на харчові продукти збудників дизентерії, черевного тифу, поліомієліту, туберкульозу. Руді таргани переносять на харчові продукти яйця паразитичних червів, цисти найпростіших, хвороботворні бактерії, які є збудниками дизентерії, черевного тифу тощо.
Одомашнені, або свійські, комахи. До таких комах належать шовковичний шовкопряд, бджола медоносна та ін. Шовкопряд шовковичний – єдиний повністю одомашнений вид метеликів, який у природних умовах зараз не існує. їжею для гусені шовковичного шовкопряда є листки шовковиці. У результаті одомашнення ці комахи втратили здатність літати та в дорослому стані не живляться. Розведенням шовкопряда шовковичного почали займатися в Китаї близько 5 тис. років тому. Медоносна бджола є гуртовою комахою. У кожній бджолиній сім'ї є одна самиця (матка, або цариця), кілька самців (трутнів) і десятки тисяч робочих особин, які є самками з недорозвиненими органами розмноження. Матка відкладає в комірки стільника запліднені (з них розвиваються робочі бджоли й матка) і незапліднені (розвиваються трутні) яйця. Залежно від умов вигодовування личинки перетворюються або на матку, або на робочу бджолу. Одних личинок робочі бджоли вигодовують упродовж усього розвитку лише "молочком" і з них у кінці розвитку формується матка, інших годують "молочком" лише перші три дні, а починаючи з четвертого – сумішшю пилку й меду (розвиваються робочі бджоли).

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.370-397.

Повторювальний курс БХ-10

Тема: Відділ Покритонасінні. Загальна характеристика, систематика.

Тема: Клас Однодольні рослини. Родини Лілійні та Злаки.

Родина Злаки

Родина Лілійні

Тема: Клас Дводольні рослини. Родини Хрестоцвіті, Розоцвіті, Бобові, Пасльонові.

А) Переглянути відеороліки

Б) Ознайомитись з інформацією.

В) Скласти конспект, опрацювати матеріал посібника Мотузного с.322, таблицю ззаписати в зошит.

Тема: Царство Гриби.

Відділ Лишайники.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

ЦАРСТВО ГРИБИ

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

ТВАРИНИ.

Загальна характеристика царства Тварини

Принципи класифікації тварин

Особливості будови

Значення систем органів у тварин

Загальні ознаки будови й життєдіяльності представників підцарства Одноклітинні

Різноманітність підцарства Одноклітинні

Тип саркоджгутикові. Клас саркодові

Тип саркоджгутикові. Клас джгутикові

Тип апікомплексні. Клас споровики

Тип війчасті. Клас інфузорії

Тема: Підцарство Багатоклітинні. Тип Кишковопорожнинні.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією.

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.341-347.

Тема: Черви. Тип Плоскі черви.Тип Круглі черви.Тип Кільчасті черви.

А) Переглянути відеороліки:

Б) Ознайомитись з інформацією:

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Загальна характеристика Плоских червів

Різноманітність плоских червів

Загальна характеристика Круглих червів

Різноманітність круглих червів та середовища їхнього існування

Роль круглих червів у природі та житті людини

ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, АБО КІЛЬЧАКИ

Загальні ознаки Кільчастих червів

Значення кільчаків у природі та житті людини

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.347-364.

Тема: Тип Молюски.

А) Переглянути відеороліки:

В) Скласти конспект. Опрацювати матеріал посібника Мотузного с.365-370.

Тема: Тип Членистоногі.

Загальні ознаки та різноманітність типу Членистоногі

Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності

Клас Ракоподібні, особливості їх будови й життєдіяльності

Різноманітність ракоподібних

Значення ракоподібних у природі та житті людини

Клас Павукоподібні, особливості їх будови та життєдіяльності

Значення павукоподібних у природі та житті людини

Клас Комахи, особливості їх будови та життєдіяльності

Різноманітність комах

Комахи з неповним перетворенням

Комахи з повним перетворенням

Значення комах у природі та житті людини

Комментариев нет:

Отправить комментарий