12.01.2021р.
Тема 3. Спадковість і мінливість
Тема 1. Моногенне та полігенне
успадкування ознак у людини
1. Моногенне успадкування ознак у людини
Моногенним називається такий тип успадкування, коли спадкова однака контролюється одним геном.
Аутосомно-домінантне успадкування моногенних ознак. Внаслідок того, що домінантні гени, які викликають розвиток захворювання, в гомозиготному стані здебільшого летальні, то всі шлюби між здоровими і хворими належать до типу Аа х аа, де А — домінантний ген, який визначає розвиток спадкового захворювання, а — рецесивний ген.
За цього типу успадкування хвороб переважають такі умови:
■ кожна хвора людина має хворого одного з батьків;
■ захворювання передається спадково;
■ хворі є в кожному поколінні;
■ у здорових батьків діти будуть здоровими;
■ захворіти можуть і чоловіки, і жінки однаково часто, оскільки ген локалізується в аутосомі;
■ імовірність народження хворої дитини, якщо хворий один з батьків, становить 50 %.
За таким типом успадковуються деякі нормальні й патологічні ознаки:
■ біле пасмо волосся;
■ волосся жорстке, пряме;
■ шерстисте волосся — коротке, кучеряве, пишне:
■ темне волосся;
■ товста шкіра.
Аутосомно-рецесивне успадкування моногенних ознак. Якщо рецесивні гени локалізовані в аутосомах, то з’являються вони тільки в разі шлюбу двох гетерозигот або гомозигот за рецесивним алелем. Існують три варіанти шлюбів:
1) аа х аа — всі діти хворі;
2) Аа х аа — 50 % дітей будуть хворими, 50 % фенотипно здорові, але є носіями мутантного гена;
3) Аа х Аа — 25 % дітей будуть хворими, 75 % фенотипно здорові, але 50 % з них є носіями патологічного гена.
За аутосомно-рецесивним типом успадковуються такі ознаки в людини:
■ волосся пряме, тонке;
■ шкіра тонка;
■ 0(І) група крові;
■ група крові Rh-.
Аутосомно-рецесивний тип успадкування хвороб має ряд характерних рис:
■ від здорових батьків народжуються хворі діти;
■ від хворого батька народжуються здорові діти;
■ хворіють в основному сибси (брати, сестри), а не батьки і діти, як за домінантного типу успадкування;
■ однаково часто хворіють чоловіки і жінки;
■ у гетерозиготних носіїв співвідношення хворих і здорових дітей складає 1:3.
2. Полігенне успадкування ознак у людини
Більшість кількісних ознак організмів визначається декількома неалельними генами (полігенами). У цьому випадку два або більше домінантних алелів однаковою мірою впливають на розвиток однієї й тієї ж ознаки. їхня дія підсумовується. Тому полімерні гени позначають однією літерою латинського алфавіту з цифровим індексом, наприклад: А1А1 і a1a1, A2A2 і a2a2, A3A3 і a3a3 і т. д.
Полімерними генами визначається багато морфологічних, фізіологічних і патологічних особливостей:
■ зріст;
■ маса тіла;
■ статура;
■ величина артеріального тиску та ін.
А). Переглянути відеоролік:
Взаємодія алельних генів
Алельні гени вступають у відносини типу домінантності — рецесивності. Це означає, що в генотипі існують гени, що реалізовуються у вигляді ознаки, — домінантні, і гени, які не зможуть виявитися у фенотипі, — рецесивні. Існує кілька типів взаємодії алельних генів:
Повне домінування. Спостерігається у тому випадку, коли домінантний ген повністю пригнічує дію рецесивного гена (наприклад, жовтий і зелений колір горошин).
Неповне домінування. Домінантний ген не повністю пригнічує дію рецесивного гена, спостерігається проміжне спадкоємство. В таких випадках у гетерозигот (Аа) простежується суміш фенотипів гомозигот. Наприклад, колір пелюсток космеї (див. малюнок): у рецесивних гомозигот білі квітки, у домінантних - рожеві, у гетерозигот - блідо-рожеві.
P AA (рожеві) х aa (білі)
G А а
F1 Аа (блідо-рожеві)
У серіях множинних алелей відношення домінантності — рецесивності набувають достатньо складний характер. Один і той же ген може виступати як домінантний по відношенню до однієї алелі і як рецесивний по відношенню до іншої. Наприклад, ген гімалайського забарвлення у кроликів домінантний по відношенню до гена білого забарвлення і рецесивний по відношенню до гена суцільного забарвлення «шиншила».
Кододомінування. Жоден з алельних генів не пригнічує інший, вони рівноцінні. Якщо два кодомінантні гени знаходяться в одному генотипі, вони обидва виявляються фенотиповими. Прикладом є групи крові людини, що кодуються 3 алелями - А, В, 0 (перші дві домінантні, третя - рецесивна), які можуть утворювати 6 генотипів (АА, А0, ВВ, В0, АВ, 00). Наприклад, четверта група крові у людини за АВО-системою детермінується одночасною присутністю в генотипі двох кодомінантних генів JAі JB. Ген JA детермінує синтез антигену А в еритроцитах, а ген JB — антигену В.
Наддомінування. Це один із типів взаємодії генів, при якому домінатна алель у гетерозиготі має сильніший фенотипний прояв ніж у гомозиготі. Наприклад, взаємини між нормальним S і мутантом s алелями гена, контролюючого структуру гемоглобіну у людини. Люди, гомозиготні по аллелі ss, страждають на важке захворювання крові — серповидноклітинну анемію, від якого вони гинуть зазвичай в дитячому віці (еритроцити хворого мають серповидну форму і містять гемоглобін, структура якого трохи змінена в результаті мутації). Проте в тропічній Африці і інших районах, де поширена малярія, в популяціях людини постійно присутні всі три генотипи — SS, Ss і ss (20—40% населення гетерозиготи — Ss). Виявилось, що збереження в популяціях людини летальною (смертельною) аллелі (s) обумовлено тим, що гетерозиготи (Ss) стійкіші до малярії, чим гомозиготи по нормальному гену (SS), і, отже, володіють добірною перевагою.
Взаємодія неалельних генів
Відомо багато випадків, коли ознака або властивості детермінуються двома або більше неалельними генами, які взаємодіють між собою. Хоча й тут взаємодія умовна, бо взаємодіють не гени, а контрольовані ними продукти. При цьому має місце відхилення від менделівських закономірностей розщеплення. Розрізняють такі основні типи взаємодії генів: комплементарність, епістаз і полімерію. Крім того, окремо розглядають модифікуючу дію гена (плейотропія), яка проявляється у визначенні одним геном різних ознак.
Типи взаємодії неалельних генів
|
Тип взаємодії |
Розщеплення у випадку схрещування дигетерозигот АаВb х АаВb |
Механізм взаємодії |
|
Комплементарність |
9:3:4 9:7 9:6:1 |
Розвиток ознаки відбувається лише у випадку, коли кожний з генів має хоча б по одному домінантному алелю |
|
Епістаз |
13:3 12:3:1 9:3:4 |
Домінантний або рецесивний алель одного гена пригнічує прояв домінантного алеля іншого гена. Відповідно розрізняють домінантний і рецесивний епістаз |
|
Полімерія |
1:4:6:4:1 (кумулятивна полімерія) 15:1 (некумулятивна полімерія) |
Для прояву ознаки необхідна наявність хоча б одного домінантного алеля в будь-якого з полімерних генів. У випадку некумулятивної полімерії ступінь прояву ознаки від кількості домінантних алелей не залежить. У випадку кумулятивної полімерії ступінь прояву ознаки залежить від кількості домінантних алелей — чим більше домінантних алелей, тим більший ступінь прояву ознаки |
Прикладом комплементарної взаємодії генів у людини може бути синтез захисного білка — інтерферону. Утворення цього білка в організмі пов’язано з комплементарною взаємодією двох неалельних генів, розташованих у різних хромосомах. Рецесивні алелі цих генів блокують один з етапів його синтезу. Таким чином, синтез можливий лише у випадку, коли кожен з генів представлений хоча б одним домінантним алелем.
Прикладом епістазу є взаємодія генів під час утворення забарвлення плодів гарбузів і масті коней.
Полімерні гени, як правило, визначають кількісні ознаки. Діють вони, доповнюючи один одного, тому їх зазвичай позначають однаковими літерами латинського алфавіту, додаючи нижній числовий індекс для того, щоб розрізняти гени між собою, наприклад А1А1а2а2 або А1а1А2А2. За цим механізмом відбувається успадкування кольору насіння у пшениці та кольору шкіри в людини.
Б).Опрацювати теоретичний матеріал.
Зчеплене успадкування ознак.
У ссавців клітини жіночого організму містять дві однакові статеві хромосоми XX, а клітини чоловічого організму — дві різні статеві хромосоми X і У. У процесі мейозу статеві хромосоми розходяться в різні гамети. Тому всі жіночі гамети нестимуть по одній Х-хромосомі. Чоловічі ж гамети будуть двох типів: половина — з У-хромосомою, половина — з Х-хромосомою. При злитті гамет під час запліднення визначається стать майбутнього організму: якщо яйцеклітина (у ній завжди є Х-хромосома) зіллється зі сперматозоїдом, що несе У-хромосому, розвиватиметься чоловічий організм, якщо ж зі сперматозоїдом, що несе Х-хромосому,— розів'ється жіночий організм. Тому говорять, що у ссавців жіноча стать є гомогаметною, чоловіча — гетерогаметною.
Закономірності успадкування деяких зчеплених зі статтю ознак були відомі людям ще у донаукові часи. Наприклад, у Талмуді описані випадки, в яких хлопчикам не слід робити обрізання через те, що вони можуть страждати гемофілією, імовірність цього правильно оцінювалась на основі інформації про захворюваність на гемофілію у їхній родині. Наприклад, рекомендувалось не робити обрізання синам жінки, син сестри якої мав неспинну кровотечу внаслідок цієї процедури.
Успадкування зчеплене зі статтю відкрив Томас Морган 1910 року, досліджуючи успадкування білоокості у плодової мушки Drosophila melanogaster. Мухи дикого типу мають червоні очі (алель позначається w+). Моргану вдалось отримати самця із мутацією white, що проявлялась у білому забарвленні очей (w). Цього самця він схрестив із самицею дикого типу, і у першому поколінні (F1) отримав усе потомство з червоними очима, як і передбачалось згідно із першим законом Менделя. Проте у другому поколінні (F2), отриманому внаслідок схрещування особин F1 між собою, розщеплення ознак відбулось нерівномірно у різних статей: всі самиці були червоноокими, в той час як половина самців мали фенотип дикого типу, а половина були білоокими. Із цих та інших експериментальних даних був зроблений висновок, що локус, який визначає біле забарвлення очей у плодової мушки розташований в X-хромосомі.
Особливості зчепленого зі статтю успадкування пояснюються таким чином: оскільки самиці мають дві X-хромосоми, вони можуть бути гомо- або гетерозиготними за алелями певного X-зчепленого гену. У той же час самці, в яких наявна тільки одна X-хромосома, матимуть тільки одну копію цього гену, що описується терміном гемізигота (префікс гемі- означає «напів»). У такому стані алелі, що визначають рецесивні ознаки, поводитимуться псевдодомінантно, тобто наявність одного такого алелю повністю визначатиме фенотип особини, як у випадку із білоокими самцями плодової мушки.
Буває й навпаки, у птахів, наприклад, гетерогаметною є жіноча стать, а гомогаметною — чоловіча.
Прикладом зчепленої зі статтю ознаки у ссавців є «черепахове» (каліко) забарвлення кішок. Чорне забарвлення у цих тварин домінує над рудим, а ген, що визначає колір шерсті, локалізований у Х-хромосомі. Гетерозиготна за цим геном самка може мати черепаховий окрас внаслідок того, що в частині її клітин інактивується Х-хромосома з рецесивним алелем, а в частині — з домінантним.
Школою Моргана встановлені закономірності, які з часом були підтверджені та поглиблені пізніше, відомі як хромосомна теорія спадковості.
Основні положення хромосомної теорії спадковості:
- гени містяться у хромосомах;
- кожний ген у хромосомі займає певне місце – локус. Гени у хромосомах розташовані лінійно;
- між гомологічними хромосомами може відбуватися обмін алелями гена;
- відстань між генами у хромосомі пропорційна відсоткові кросинговеру між ними;
- під час мейозу, який відбувається лише при утворенні гамет, диплоїдне число хромосом зменшується вдвічі;
- між генами гомологічних батьківських і материнських груп зчеплення можуть відбуватися зміни завдяки кросинговеру;
- сила зчеплення між генами обернено пропорційна відстані між ними. Відстань між генами вимірюється у відсотках кросинговеру. Один відсоток кросинговеру відповідає одній морганіді;
- кожний біологічний вид характеризується специфічним набором хромосом – каріотипом.
В). Опрацювати матеріал підручника пар.35, зробити конспект, вивчити понятійний апарат.
09.02.2021 р.
Тема: Модифікаційна
мінливість.
Натомість такі ознаки, як рівень інтелекту, вага тіла, зріст і т. п., мають широкий діапазон змін, і їх вираження значно залежить від навколишнього середовища. Саме вони є прикладами неспадкової (модифікаційної) мінливості людини.
Модифікаційна мінливість виникає під впливом навколишнього середовища і є відповіддю на конкретні зміни. Світло, тепло, волога, хімічний склад і структура середовища діють на активність ферментів і змінюють хід біохімічних реакцій у організмі. Набуті ознаки формуються в процесі життєдіяльності і не успадковуються, тому що за модифікацій змінюється тільки фенотип, а генотип залишається незмінним. Успадковується тільки генотип з його специфічною нормою реакції (межами зміни ознак) на зміни середовища.
Модифікаційна мінливість є оборотною — зміна зникає, якщо припиняє дію чинник, що її викликав. Є масовою — виявляється однаково в усіх особин виду.
Типи модифікаційної мінливості
Розрізняють вікові, сезонні та екологічні модифікації. Вони виявляються лише ступенем виявлення ознаки, зміни генотипу не відбувається. І не завжди межі між цими модифікаціями є чіткими.
1) Вікові, або онтогенетичні, модифікації — постійна зміна ознак у процесі розвитку особини. У людини відбувається модифікація морфофізіологічних та психічних ознак. Наприклад, дитина не зможе правильно розвиватися фізично й інтелектуально, якщо у ранньому дитинстві на неї не будуть впливати нормальні зовнішні, в тому числі соціальні, фактори. Так, тривале перебування у соціально неблагополучному середовищі може вплинути на розвиток інтелекту.
2) Сезонні модифікації — генетично визначена зміна ознак, що є наслідком сезонних змін умов клімату. Прикладом у людини є засмага влітку.
3) Екологічні модифікації — змінюють кількісні (кількість нащадків, маса людини, зріст) та якісні (колір шкіри під впливом ультрафіолету, викривлені внаслідок рахіту кінцівки) ознаки.
Характерні риси модифікаційної мінливості:
■ адаптивні зміни;
■ пристосувальний характер (у відповідь на умови середовища, що змінилися, в особини також виявляються фенотипічні зміни);
■ оборотність у межах одного покоління (зі зміною зовнішніх умов у дорослих змінюється ступінь виявлення ознаки);
■ модифікації є адекватними (ступінь виявлення ознаки прямо залежить від виду і тривалості чинника);
■ має масовий характер (однаковий чинник викликає приблизно однакові зміни в особин, що схожі за генотипом);
■ має межі — норму реакції.
В). Опрацювати матеріал підручника пар.38, зробити конспект, вивчити понятійний апарат; виконати лабораторну роботу (с.156).
Лабораторна робота 2: «Вивчення модифікаційної мінливості».
Мета: встановити
закономірності модифікаційної мінливості, навчитися оцінювати характер мінливості
досліджуваної ознаки, будувати варіаційний ряд і варіаційну криву.
Обладнання та матеріали: рослинні об’єкти
(листки рослин (лаврові листочки),бульби картоплі, хвоїнки), лінійка,
олівець.
Перебіг роботи:
1. Визначте ознаку, яку будете досліджувати в
запропонованому об’єкті (довжина листка (хвоїнок), кількість вічок).
2. Полічіть загальну кількість запропонованих
для дослідження об’єктів (n=30) і запишіть у таблицю.
3. Визначте довжину кожного листка (або
кількість вічок бульби картоплі) – варіанту (V) ознаки.
n
V(см)
n
V(см)
n
V(см)
1
7
13
2
8
14
3
9
15
4
10
16
5
11
17
6
12
18
4. Полічіть частоту зустрічальності кожної
варіанти (Р).
Обчисліть
кількість показників, які мають однакове значення. Дані внесіть у таблицю:
V
Кількість
об’єктів, Р
5. Побудуйте графік частоти зустрічальності
кожної варіанти досліджуваної ознаки.
За
результатами вимірювань побудуйте варіаційну криву:
■ на осі абсцис відкладіть варіанти
ознаки (V) від найменшого числа до найбільшого;
■ на осі ординат відкладіть частоту
зустрічальності ознаки (Р). Від горизонтальної осі відновіть перпендикуляри до
рівня, що відповідає частоті повторюваності кожної варіанти. Точки перетину
перпендикулярів з лініями, що відповідають частоті зустрічальності варіант,
з’єднайте лініями.
За
варіаційним рядом і варіаційною кривою ми можемо побачити, що норма реакції має
певні межі.
6. Проаналізуйте графік. Сформулюйте
закономірності модифікаційної мінливості.
Висновок
n
|
V(см)
|
n
|
V(см)
|
n
|
V(см)
|
1
|
7
|
13
|
|||
2
|
8
|
14
|
|||
3
|
9
|
15
|
|||
4
|
10
|
16
|
|||
5
|
11
|
17
|
|||
6
|
12
|
18
|
16.02.2021 р.
Тема: Регуляція активності генів.
А). Переглянути відеороліки:
Б).Повторити матеріал підручника пар.31-32; опрацювати пар.39, скласти конспект, замалювати в зошит схеми рис.184-185, вивчити понятійний апарат, підготуватись до тестування.
02.03.2021 р.
Тема: Популяційна генетика. Закономірності розподілу алелей у популяціях. Генетична варіабельність людини.
А). Переглянути відеороліки:
Б).Опрацювати пар.40-41, дати відповідь на запитання. Скласти конспект, вивчити. Підготуйте повідомлення про поліморфізми, асоційовані з іншими ознаками людини, використовуючи наукову літературу та інтернет-джерела.
Тема: Еволюція геному людини. Медична генетика. Методи діагностики та профілактики спадкових хвороб людини.
А). Переглянути відеороліки:
Б) Ознайомитись з інформацією.
Генетичний моніторинг у людських спільнотах
Генетичний моніторинг — це заходи,
за допомогою яких відстежують виникнення і поширення спадкових патологій.
Моніторинг здійснюється через обстеження певних груп населення і виявлення
нових мутацій, що були успадковані від попередніх поколінь; збирання, обробку,
аналіз і збереження інформації про виникнення захворювань, які можуть бути
викликані мутагенною дією середовища.
Система
генетичного моніторингу почала розвиватися із 60-х років XX століття після так
званої «талідомідної катастрофи», коли негативна дія лікарського препарату
талідоміду стала причиною народження кількох тисяч дітей з вадами розвитку. Але
хоч цей випадок і став приводом для створення системи генетичного моніторингу,
спостереження за подібними до талідоміду речовинами не входить до кола задач
сучасного генетичного моніторингу. Це пов’язано з тим, що талідомід є
тератогеном — речовиною, яка порушує процеси розвитку зародка але не змінює його
спадкові ознаки
Основним
завданням генетичного моніторингу є контроль генетичних вад, які виникають у
популяції, та попередження їх виникнення. У рамках цього завдання генетичний
моніторинг виконує такі завдання:
• визначення
спрямованості спадкової мінливості в популяціях людини;
• визначення
інтенсивності мутаційного процесу;
• оцінювання
стабільності спадкових структур як окремих особин, так і популяцій у цілому;
• визначення
генетичного складу популяцій;
• прогнозування
кількості людей зі спадковими захворюваннями;
• оцінка
шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на генофонд популяції.
Для
контролювання спадкової мінливості в популяціях необхідно оцінювати коефіцієнт
імбридингу, величину генетичного вантажу, інтенсивність мутаційного процесу в
певній популяції, зміну проявів спадкових ознак залежно від зовнішніх умов.
Під
час проведення генетичного моніторингу часто застосовують такі методи:
• облік
домінантних мутацій, які чітко відрізняються від норми (визначаються
візуально);
• облік хромосомних
аномалій (визначаються під час тотального контролю новонароджених або
проведення вибіркових досліджень);
• визначення
частоти мутацій у білках сироватки крові;
• визначення
частоти хромосомних порушень у лімфоцитах периферичної крові.
Одним
із найефективніших способів генетичного моніторингу є спостереження за
індикаторними фенотипами, які виникають у результаті дії мутагенних факторів і
проявляються як домінантні ознаки.
Значення
генетичного моніторингу. Регулярний аналіз даних генетичного моніторингу
дозволяє ефективно контролювати ситуацію та оперативно реагувати на зміну
частоти спадкових порушень у часі або на певній території. Генетичний
моніторинг застосовують для виявлення потенційної мутагенної дії нових
лікарських препаратів, різноманітних побутових засобів, харчових добавок та
інших речовин.
В) Переглянути презентації:
Г) Опрацювати презентації та матеріал підручника пар.42-43, дати відповідь на запитання в кінці параграфа. Скласти конспект, вивчити.
Тема: Репродукція як механізм забезпечення безперервності існування видів.
А). Переглянути відеороліки:
Б) Ознайомитись з інформацією:
Форми розмноження організмів. Способи нестатевого розмноження
Здатність до розмноження (утворення нового покоління особин того ж виду) — одна з основних особливостей живих організмів. Під час розмноження відбувається передача генетичного матеріалу від батьківського покоління до наступного. Існують дві основні форми розмноження — нестатеве і статеве.
Нестатеве розмноження відбувається без утворення гамет, у ньому бере участь лише один організм. За нестатевого розмноження зазвичай утворюються ідентичні нащадки. Різнитися вони можуть лише внаслідок випадкової мутації.
Існує кілька типів нестатевого розмноження: поділ клітини навпіл, за якого утворюються дві ідентичні материнській клітини (властиве, наприклад, бактеріям та одноклітинним еукаріотам — саркодовим, джгутиковим, інфузоріям); множинний поділ, за якого після низки повторних поділів батьківського ядра та поділу самої клітини утворюються численні дочірні клітини (властиве малярійному плазмодію); розмноження спорами (приклади — мукор та пеніцилін); брунькування (приклади — дріжджі, прісноводна гідра); вегетативне розмноження — цибулинами, бульбоцибулинами, бульбами, кореневищами, пагонами тощо (властиве рослинам); фрагментація тіла (плоскі та кільчасті черви, голкошкірі).
Переваги нестатевого розмноження:
• потрібна лише одна батьківська особина (за статевого — дві);
• утворюються генетично ідентичні нащадки; якщо вид добре пристосований до свого середовища, це є перевагою;
• сприяє розселенню та поширенню виду;
• швидке розмноження.
Недоліки нестатевого розмноження:
• відсутність генетичної мінливості серед нащадків;
• марна втрата енергії та речовин за розмноження спорами, велика частина з яких не потрапляють у сприятливе місце для проростання;
• загроза перенаселення та виснаження поживних речовин в одному місці існування.
2. Статеве розмноження і статевий процес. Способи статевого розмноження
За статевого розмноження нащадки утворюються внаслідок злиття двох гаплоїдних гамет з утворення диплоїдної зиготи, з якої розвивається новий організм. Процес злиття гамет називають заплідненням. Під час запліднення зливаються ядра гамет, і це призводить до об’єднання двох наборів хромосом — батька та матері.
Чоловічі та жіночі особини утворюють різни типи гамет. Існують види, у яких і чоловічі, і жіночі гамети утворюють один і той же організм, який має і жіночі, і чоловічі репродуктивні органи (гермафродитні, або двостатеві, організми), а також види, у яких окремо існують чоловічі та жіночі особини (роздільностатеві).
Поліембріонія — процес розвитку кількох зародків з однієї заплідненої яйцеклітини. Поліембріонія досить поширена серед різних груп тварин (війчасті та кільчасті черви, іноді у членистоногих, риб, птахів і ссавців). Вона притаманна деяким комахам (наприклад, їздцям) і ссавцям (наприклад, броненосцям). У людини в разі поліембріонії народжуються однояйцеві близнята, які мають ідентичний набір спадкової інформації.
Партеногенез (дівоче розмноження) — одна з форм статевого розмноження, за якого жіночі статеві клітини розвиваються без запліднення.
Переваги статевого розмноження:
• нащадки отримують комбінацію ознак батьків; за сприятливої комбінації підвищується життєздатність та покращується пристосованість нащадків до умов середовища, що змінюється;
• внаслідок комбінативної мінливості надає більше матеріалу для еволюції.
Недоліки статевого розмноження:
• необхідність пошуку партнера;
• частина видів потребує спеціальних механізмів запліднення (запилення рослин птахами, комахами, вітром);
• частина нащадків за невдалої комбінації ознак виявляються менш життєздатними, ніж батьківські особини;
• менша кількість нащадків, ніж за нестатевого розмноження;
• менша швидкість розмноження, ніж за нестатевого.
В) Опрацювати параграф 44, скласти конспект, дати відповідь на запитання.
06.04.2021 р.
Тема: Клітинний цикл. Ріст та розвиток клітин.
Б). Опрацювати матеріал підручника пар.45, дати відповідь на запитання в кінці параграфа. Скласти конспект термінологічного аппарату, вивчити терміни, замалювати схеми мітозу та мейозу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий